Дистанційне навчання 08.11.2022
Урок 1
Гр. 14
Громадянська освіта
Правозахисні організації.
Завдання: Ознайомитися з матеріалом та виконати Практичну роботу
Правозахисні організації (ПО) — це особливий вид недержавних організацій, діяльність яких спрямована на утвердження й захист прав і свобод людини, ефективний контроль за їхнім дотриманням державою, її органами і посадовими особами. ПО сприяють зменшенню організованого насильства, здійснюваного державою. Для цього вони працюють одночасно в трьох напрямках:
- захист прав людини в конкретних випадках, громадські розслідування фактів порушень прав людини державними органами;
- поширення інформації про права людини, правове виховання;
- аналіз стану з правами людини.
Усі три напрямки тісно взаємозалежні, робота тільки в одному із трьох напрямків, не може бути ефективною. Якщо займатися тільки захистом громадян, то правозахисні організації приречені на вічну боротьбу з державою при патерналізмі, що зберігається у суспільстві, незнанні людьми своїх прав та інструментів їхнього захисту і законодавства, що, як і раніше, несе загрози правам людини. Правове виховання і викладання прав людини, знання своїх прав, національних і міжнародних механізмів їхнього захисту необхідні для успішного відстоювання своїх прав і утвердження правової свідомості. Аналіз стану з правами людини передбачає аналіз законодавства, судової й адміністративної практики, їхньої відповідності нормам міжнародного права, спостереження за законодавчим процесом, ініціювання необхідних змін у законодавстві і правозастосовчій практиці.
Для проведення такого аналізу необхідне знання міжнародних договорів у галузі прав людини, внутрішнього законодавства і судової практики інших країн, „м'якого“ права, зокрема, практики Європейського суду з прав людини.
Було б дуже добре, якби існувала мережа організацій, що займаються тільки одним ключовим правом — наприклад, тільки правом на життя, або тільки правом на захист від катувань і жорстокого поводження, або тільки свободою виявлення поглядів, тобто свободою поглядів, свободою слова і свободою інформації, або тільки свободою совісті і т.д. Проте правозахисних організацій (маються на увазі громадські організації, що займаються хоча б одним із трьох зазначених напрямків) дуже мало, тому вони змушені займатися розглядом порушень найрізноманітніших прав людини, працюючи в режимі пожежної команди з непередбаченими викликами. Більш ефективній роботі сприяла б спеціалізація ПО, коли вони, обравши одне або декілька ключових прав, займалися ними систематично і глибоко з року в рік.
Спробуємо розглянути більш докладно і точно за формою предмет контролю ПО, завдання ПО, їх функції і права, принципи їхньої діяльності, маючи на увазі розробку в майбутньому спеціального закону „Про громадські правозахисні організації“. Предметом контролю ПО є поточна державна політика в галузі прав людини, рішення, дії (бездіяльність) державних органів та їх посадових осіб, у результаті яких порушуються права і свободи людини, або створюються перешкоди для здійснення людиною своїх прав і свобод, або людина незаконно залучається до виконання яких-небудь обов'язків або незаконно притягається до відповідальності. Ці порушення, перешкоди і примус можуть бути системними, тобто стосуватися не однієї людини, а групи людей, тому ПО розглядають заяви і скарги як фізичних, так і юридичних осіб, включаючи звернення групи людей, або проводять розслідування за власною ініціативою.
ПО покликані вирішувати такі задачі:
- Захищати права і свободи людини, що закріплені в Конституції і національному законодавстві (включаючи міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана парламентом);
- Бути джерелом інформації про права людини для народу та органів влади, підвищувати рівень освіченості в галузі прав людини, заохочувати становлення цінностей і розвиток настанов, що сприяють повазі і усвідомленню прав людини;
- Аналізувати стан з правами людини у своїй країні, її окремих регіонах, або у іноземній країні постійного чи тимчасового перебування;
Для вирішення цих завдань ПО необхідно виконувати такі функції:
1.1. Розгляд заяв фізичних і юридичних осіб, або їхніх асоціацій, про недотримання прав і свобод людини, закріплених у Конституції, міжнародному праві і національному законодавстві;
1.2. Інформування подавця заяви про його права і наявні можливості їхнього правового захисту і сприяння йому в доступі до цих засобів;
1.3. Здійснення посередницьких функцій для відновлення порушених прав і свобод за допомогою погоджувальної процедури;
1.4. Проведення громадських розслідувань фактів порушень прав людини (як по заявах фізичних і юридичних осіб, так і за власною ініціативою);
1.5. Направлення заяв (від імені заявника або від свого імені) компетентним органам для вирішення по суті;
1.6. Звернення від імені заявника або від свого імені в суд і міжнародні організації;
1.7. Участь у судовому процесі з метою захисту і відновлення порушених прав і свобод заявника;
1.8. Прийняття висновків за результатами проведеного громадського розслідування;
1.9. Винесення громадського осуду і громадського попередження органам і (або) особам, чиї дії (бездіяльність) призвели до порушення прав і свобод людини;
1.10. Публікація висновків у ЗМІ. Збір, підготовка і поширення інформаційних матеріалів, що включають: внутрішнє законодавство (у тому числі імплементоване міжнародне право), що стосується прав людини, коментарі до нього, відповідні адміністративні і судові рішення та їх тлумачення вищими судовими органами, внутрішні механізми захисту прав людини, міжнародні правові документи з прав людини і коментар до них, міжнародні механізми захисту прав людини, інформацію про діяльність самої правозахисної організації і її власні публікації.
1.11. Бути суб’єктом правової ініціативи;
2.2. Створення просвітницьких друкарських, аудіо-, фото- і кіноматеріалів про права людини для масового споживача і спеціального призначення;
2.3. Розробка навчальних планів, методик і програм викладання прав людини для різноманітних соціальних і фахових груп;
2.4. Проведення спеціалізованих семінарів з прав людини для представників т.зв. "професій ризику" (співробітників органів внутрішніх справ і служб безпеки, службовців пенітенціарних закладів та установ, адвокатів, суддів, прокурорів, військовослужбовців, лікарів, журналістів, профспілкових діячів, соціальних робітників), представників законодавчої і виконавчої гілок влади, пов'язаних із створенням і виконанням законодавства, що стосується прав людини;
2.5. Організація різноманітних публічних кампаній і акцій із метою утвердження прав людини в суспільній свідомості;
2.6. Збір і поширення матеріалів з історії розвитку ідеї прав людини й історії правозахисного руху.
3.1. Підготовка висновків стосовно законів, законопроектів та інших нормативно-правових актів і програм, спрямованих на утвердження і захист прав людини, підготовка і надання парламенту власних законопроектів і програм;
3.2. Моніторинг законодавства, судової й адміністративної практики в галузі прав людини;
3.3. Сприяння ратифікації міжнародних договорів у галузі прав людини і спостереження за відповідністю національного законодавства і законозастосовчої практики міжнародним зобов'язанням у галузі прав людини;
3.4. Підготовка незалежних доповідей про стан дотримання і захисту прав і свобод людини і коментарів до офіційних доповідей, що подається тією або іншою державою відповідно до міжнародних договорів;
3.5. Підготовка і надання парламенту, уряду й іншим органам державної влади та управління аналітичних записок, рекомендацій й пропозицій, що стосуються будь-яких питань, пов'язаних з правами людини, зокрема, із питань:
а) національної політики;
б) адміністративних процедур і практики;
в) процесуальних дій правоохоронних органів — суду, поліції (міліції), прокуратури, служби безпеки, податкової міліції й ін.;
г) міжнародних аспектів прав людини.
Для виконання цих функцій ПО повинні мати такі права:
- право на вільний доступ до всіх документів, включаючи документи, що зберігаються державними органами й архівами, які необхідні для належного розслідування заяви і право знімати з них копії, якщо викладена в цих документах інформація не містить державної або іншої, що охороняється законом, таємниці, право одержувати письмові або усні роз'яснення від усіх осіб (у тому числі державних посадових осіб і службовців), що можуть мати інформацію про дане порушення або в інший спосіб надати допомогу у розслідуванні;
- проводити розслідування заяви на місці, включаючи камери попереднього затримання, місця попереднього ув'язнення, установи виконання покарань, військові частини, психіатричні лікарні, інтернати та інші місця тимчасового обмеження свободи людини;
- здійснювати інші дії, необхідні для проведення належної перевірки заяви, які не суперечать законодавству; право виносити рекомендації державним органам за результатами розслідування й оцінювати дії державних і недержавних органів у цій галузі;
- право на вільний доступ до законотворчої роботи: право одержувати проекти законів від Комітетів парламенту, право брати участь в обговоренні законопроектів на засіданнях Комітетів, право звертатися до суб'єктів законодавчої ініціативи;
- право на участь у розробці державних програм, що стосуються викладання і досліджень у сфері прав людини, і їхньої реалізації в школах, вузах та в інших інституціях з фахової підготовки державних службовців; право бути присутніми у судових засіданнях і засіданнях інших державних органів із питань захисту прав і свобод людини, право мати доступ до протоколів таких засідань і знімати з них копії;
- право на одержання офіційних доповідей, що держава повинна направляти органам і комітетам ООН, ОБСЄ, Ради Європи й інших міжнародних організацій;
- право передавати зібрану інформацію про порушення прав людини, власні аналітичні матеріали органам влади, засобам масової інформації, а також міжнародним організаціям, якщо ця інформація не містить відомостей, що становлять державну або іншу, що охороняється законом, таємницю.
Принципи діяльності ПО полягають у:
- Правозахисті. ПО утверджують і захищають права людини незалежно від її раси, статі, громадянства, етнічного або соціального походження, майнового або іншого положення, посади, роду і характеру занять, місця проживання, мови, релігії, політичних і інших переконань.
- Розсудливості. Цей принцип означає, що ПО мають певну свободу розсуду, вони, на відміну від держави, що зобов'язана захищати права людини, приймають до розгляду скарги, якщо вважають, що їхні зусилля призведуть до відновлення порушених прав і свобод людини, допоможуть запобігти незаконній діяльності або бездіяльності державних органів і посадових осіб або припинять таку діяльність, або хоча б будуть привертати увагу суспільства до цих порушень.
- Відкритості і гласності, оскільки діяльність ПО повинна бути відкритою і прозорою для громадськості.
- Щирості з тим, хто звертається по допомогу.
- Второпності – «не нашкодь!». Цей принцип означає, що потрібно діяти так, щоб не погіршити становище об'єкта (жертви) порушенням прав людини.
- Незалежності від політичної позиції. Для правозахисника принципово, щоб у громадському житті були відбиті і ліві, і праві, тобто всі напрямки політичної думки і соціальної активності. Правозахисні організації зобов'язані бути принципово безпартійними і не повинні підтримувати ту або іншу партійну платформу у виборчих кампаніях, політичний вибір повинен залишатися справою особистого вибору кожного члена правозахисної організації. Члени правозахисних організацій не повинні бути членами політичних партій і депутатами парламенту.
- Незалежності від суспільної думки. Суспільна думка може цілком підтримувати ідеї, далекі від прав людини і загрозливі для них. Наприклад, суспільна думка в будь-якій країні підтримує страту, правозахисні ж організації засуджують її застосування і борються за її скасування.
- Чесності та максимальній достовірності і об'єктивності інформації. Цей принцип означає, по-перше, неможливість думати одне, а говорити інше, і, по-друге, роботу за формулою англійського суду: «говорити правду, усю правду і нічого, крім правди». Це одна з основних відмінностей між правозахисною і політичною діяльністю.
- Скромності. Правозахисників повинна характеризувати їхня діяльність, а не красномовність слів.
- Незалежності правозахисних організацій від держави. Оскільки ПО є опонентами держави, вони повинні бути максимально незалежними від неї, насамперед, у фінансовому плані. Правозахисні організації не повинні субсидуватися за рахунок держави і не повинні одержувати якісь спеціальні пільги, крім установлених законом для всіх недержавних організацій. Проте незалежність не повинна переходити в конфронтацію.
- „Чесному співробітництві неоднодумців“. Цей принцип взаємодії правозахисних організацій з державою сформулював у 1988 р. Сергій Ковальов: «В усьому тому, у чому я згоден із владою, я готовий із нею чесно співпрацювати, а коли вона допускає помилки, я буду протистояти їй, використовуючи наявні законні методи».
- Врахуванні інтересів усіх сторін, пов'язаних із конфліктом, у тому числі державних органів. Це один з основних принципів у конфліктології — чітке розуміння того, що гармонія в суспільстві настає не тоді, коли інтереси всіх його членів збігаються, хоча такий збіг і неможливий, і неприродний, а тоді, коли однаковою мірою шануються і враховуються інтереси всіх зацікавлених сторін.
- Сприянні державі в захисті прав громадян. Зауважимо, що правозахисник не може не бути державником, оскільки права людини мають на меті обов'язки держави щодо їх дотримання. Як сказала відома американська правозахисниця Кетрин Фіцпатрик, «без справедливих законів, незалежних судів і професійних адвокатів, боротьба за права людини — це елементарна боротьба за гласність: обнародування інформації про злочини в надії зачепити совість або, принаймні, викликати стурбованість серед владних структур». Тому доти, поки держава здатна на діалог, правозахисні організації повинні його вести. Характер діалогу визначають сформульовані вище принципи «чесного співробітництва неоднодумців» і «врахування інтересів усіх сторін», а тема його — реальне дотримання державою прав людини, пріоритет яких проголошений усіма посттоталітарними країнами. Тому стара формула правозахисту в тоталітарний період — «захист прав громадян від організованого насильства, здійснюваного державою» — повинна бути доповнена: «і сприяння державі в забезпеченні і захисті прав громадян».
Не менш специфічні відносини правозахисних організацій з іншою частиною громадянського суспільства, що можуть бути далеко не безхмарними. Недержавна організація захищає інтереси громадян, а оскільки конфлікти інтересів у суспільстві неминучі, то правозахисні організації за природою своєю діяльності повинні залагоджувати ці конфлікти. Фактично ПО повинні відігравати роль буфера між суспільством, державою і різноманітними суспільними групами. При цьому, не виключена ситуація, коли правозахисники будуть відстоювати інтереси держави у випадку загрозливої поведінки яких-небудь екстремістських, радикальних структур громадянського суспільства.
Правозахисні організації (ПО) — це особливий вид недержавних організацій, діяльність яких спрямована на утвердження й захист прав і свобод людини, ефективний контроль за їхнім дотриманням державою, її органами і посадовими особами. ПО сприяють зменшенню організованого насильства, здійснюваного державою. Для цього вони працюють одночасно в трьох напрямках:
- захист прав людини в конкретних випадках, громадські розслідування фактів порушень прав людини державними органами;
- поширення інформації про права людини, правове виховання;
- аналіз стану з правами людини.
Усі три напрямки тісно взаємозалежні, робота тільки в одному із трьох напрямків, не може бути ефективною. Якщо займатися тільки захистом громадян, то правозахисні організації приречені на вічну боротьбу з державою при патерналізмі, що зберігається у суспільстві, незнанні людьми своїх прав та інструментів їхнього захисту і законодавства, що, як і раніше, несе загрози правам людини. Правове виховання і викладання прав людини, знання своїх прав, національних і міжнародних механізмів їхнього захисту необхідні для успішного відстоювання своїх прав і утвердження правової свідомості. Аналіз стану з правами людини передбачає аналіз законодавства, судової й адміністративної практики, їхньої відповідності нормам міжнародного права, спостереження за законодавчим процесом, ініціювання необхідних змін у законодавстві і правозастосовчій практиці.
Для проведення такого аналізу необхідне знання міжнародних договорів у галузі прав людини, внутрішнього законодавства і судової практики інших країн, „м'якого“ права, зокрема, практики Європейського суду з прав людини.
Було б дуже добре, якби існувала мережа організацій, що займаються тільки одним ключовим правом — наприклад, тільки правом на життя, або тільки правом на захист від катувань і жорстокого поводження, або тільки свободою виявлення поглядів, тобто свободою поглядів, свободою слова і свободою інформації, або тільки свободою совісті і т.д. Проте правозахисних організацій (маються на увазі громадські організації, що займаються хоча б одним із трьох зазначених напрямків) дуже мало, тому вони змушені займатися розглядом порушень найрізноманітніших прав людини, працюючи в режимі пожежної команди з непередбаченими викликами. Більш ефективній роботі сприяла б спеціалізація ПО, коли вони, обравши одне або декілька ключових прав, займалися ними систематично і глибоко з року в рік.
Спробуємо розглянути більш докладно і точно за формою предмет контролю ПО, завдання ПО, їх функції і права, принципи їхньої діяльності, маючи на увазі розробку в майбутньому спеціального закону „Про громадські правозахисні організації“. Предметом контролю ПО є поточна державна політика в галузі прав людини, рішення, дії (бездіяльність) державних органів та їх посадових осіб, у результаті яких порушуються права і свободи людини, або створюються перешкоди для здійснення людиною своїх прав і свобод, або людина незаконно залучається до виконання яких-небудь обов'язків або незаконно притягається до відповідальності. Ці порушення, перешкоди і примус можуть бути системними, тобто стосуватися не однієї людини, а групи людей, тому ПО розглядають заяви і скарги як фізичних, так і юридичних осіб, включаючи звернення групи людей, або проводять розслідування за власною ініціативою.
ПО покликані вирішувати такі задачі:
- Захищати права і свободи людини, що закріплені в Конституції і національному законодавстві (включаючи міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана парламентом);
- Бути джерелом інформації про права людини для народу та органів влади, підвищувати рівень освіченості в галузі прав людини, заохочувати становлення цінностей і розвиток настанов, що сприяють повазі і усвідомленню прав людини;
- Аналізувати стан з правами людини у своїй країні, її окремих регіонах, або у іноземній країні постійного чи тимчасового перебування;
Для вирішення цих завдань ПО необхідно виконувати такі функції:
1.1. Розгляд заяв фізичних і юридичних осіб, або їхніх асоціацій, про недотримання прав і свобод людини, закріплених у Конституції, міжнародному праві і національному законодавстві;
1.2. Інформування подавця заяви про його права і наявні можливості їхнього правового захисту і сприяння йому в доступі до цих засобів;
1.3. Здійснення посередницьких функцій для відновлення порушених прав і свобод за допомогою погоджувальної процедури;
1.4. Проведення громадських розслідувань фактів порушень прав людини (як по заявах фізичних і юридичних осіб, так і за власною ініціативою);
1.5. Направлення заяв (від імені заявника або від свого імені) компетентним органам для вирішення по суті;
1.6. Звернення від імені заявника або від свого імені в суд і міжнародні організації;
1.7. Участь у судовому процесі з метою захисту і відновлення порушених прав і свобод заявника;
1.8. Прийняття висновків за результатами проведеного громадського розслідування;
1.9. Винесення громадського осуду і громадського попередження органам і (або) особам, чиї дії (бездіяльність) призвели до порушення прав і свобод людини;
1.10. Публікація висновків у ЗМІ. Збір, підготовка і поширення інформаційних матеріалів, що включають: внутрішнє законодавство (у тому числі імплементоване міжнародне право), що стосується прав людини, коментарі до нього, відповідні адміністративні і судові рішення та їх тлумачення вищими судовими органами, внутрішні механізми захисту прав людини, міжнародні правові документи з прав людини і коментар до них, міжнародні механізми захисту прав людини, інформацію про діяльність самої правозахисної організації і її власні публікації.
1.11. Бути суб’єктом правової ініціативи;
2.2. Створення просвітницьких друкарських, аудіо-, фото- і кіноматеріалів про права людини для масового споживача і спеціального призначення;
2.3. Розробка навчальних планів, методик і програм викладання прав людини для різноманітних соціальних і фахових груп;
2.4. Проведення спеціалізованих семінарів з прав людини для представників т.зв. "професій ризику" (співробітників органів внутрішніх справ і служб безпеки, службовців пенітенціарних закладів та установ, адвокатів, суддів, прокурорів, військовослужбовців, лікарів, журналістів, профспілкових діячів, соціальних робітників), представників законодавчої і виконавчої гілок влади, пов'язаних із створенням і виконанням законодавства, що стосується прав людини;
2.5. Організація різноманітних публічних кампаній і акцій із метою утвердження прав людини в суспільній свідомості;
2.6. Збір і поширення матеріалів з історії розвитку ідеї прав людини й історії правозахисного руху.
3.1. Підготовка висновків стосовно законів, законопроектів та інших нормативно-правових актів і програм, спрямованих на утвердження і захист прав людини, підготовка і надання парламенту власних законопроектів і програм;
3.2. Моніторинг законодавства, судової й адміністративної практики в галузі прав людини;
3.3. Сприяння ратифікації міжнародних договорів у галузі прав людини і спостереження за відповідністю національного законодавства і законозастосовчої практики міжнародним зобов'язанням у галузі прав людини;
3.4. Підготовка незалежних доповідей про стан дотримання і захисту прав і свобод людини і коментарів до офіційних доповідей, що подається тією або іншою державою відповідно до міжнародних договорів;
3.5. Підготовка і надання парламенту, уряду й іншим органам державної влади та управління аналітичних записок, рекомендацій й пропозицій, що стосуються будь-яких питань, пов'язаних з правами людини, зокрема, із питань:
а) національної політики;
б) адміністративних процедур і практики;
в) процесуальних дій правоохоронних органів — суду, поліції (міліції), прокуратури, служби безпеки, податкової міліції й ін.;
г) міжнародних аспектів прав людини.
Для виконання цих функцій ПО повинні мати такі права:
- право на вільний доступ до всіх документів, включаючи документи, що зберігаються державними органами й архівами, які необхідні для належного розслідування заяви і право знімати з них копії, якщо викладена в цих документах інформація не містить державної або іншої, що охороняється законом, таємниці, право одержувати письмові або усні роз'яснення від усіх осіб (у тому числі державних посадових осіб і службовців), що можуть мати інформацію про дане порушення або в інший спосіб надати допомогу у розслідуванні;
- проводити розслідування заяви на місці, включаючи камери попереднього затримання, місця попереднього ув'язнення, установи виконання покарань, військові частини, психіатричні лікарні, інтернати та інші місця тимчасового обмеження свободи людини;
- здійснювати інші дії, необхідні для проведення належної перевірки заяви, які не суперечать законодавству; право виносити рекомендації державним органам за результатами розслідування й оцінювати дії державних і недержавних органів у цій галузі;
- право на вільний доступ до законотворчої роботи: право одержувати проекти законів від Комітетів парламенту, право брати участь в обговоренні законопроектів на засіданнях Комітетів, право звертатися до суб'єктів законодавчої ініціативи;
- право на участь у розробці державних програм, що стосуються викладання і досліджень у сфері прав людини, і їхньої реалізації в школах, вузах та в інших інституціях з фахової підготовки державних службовців; право бути присутніми у судових засіданнях і засіданнях інших державних органів із питань захисту прав і свобод людини, право мати доступ до протоколів таких засідань і знімати з них копії;
- право на одержання офіційних доповідей, що держава повинна направляти органам і комітетам ООН, ОБСЄ, Ради Європи й інших міжнародних організацій;
- право передавати зібрану інформацію про порушення прав людини, власні аналітичні матеріали органам влади, засобам масової інформації, а також міжнародним організаціям, якщо ця інформація не містить відомостей, що становлять державну або іншу, що охороняється законом, таємницю.
Принципи діяльності ПО полягають у:
- Правозахисті. ПО утверджують і захищають права людини незалежно від її раси, статі, громадянства, етнічного або соціального походження, майнового або іншого положення, посади, роду і характеру занять, місця проживання, мови, релігії, політичних і інших переконань.
- Розсудливості. Цей принцип означає, що ПО мають певну свободу розсуду, вони, на відміну від держави, що зобов'язана захищати права людини, приймають до розгляду скарги, якщо вважають, що їхні зусилля призведуть до відновлення порушених прав і свобод людини, допоможуть запобігти незаконній діяльності або бездіяльності державних органів і посадових осіб або припинять таку діяльність, або хоча б будуть привертати увагу суспільства до цих порушень.
- Відкритості і гласності, оскільки діяльність ПО повинна бути відкритою і прозорою для громадськості.
- Щирості з тим, хто звертається по допомогу.
- Второпності – «не нашкодь!». Цей принцип означає, що потрібно діяти так, щоб не погіршити становище об'єкта (жертви) порушенням прав людини.
- Незалежності від політичної позиції. Для правозахисника принципово, щоб у громадському житті були відбиті і ліві, і праві, тобто всі напрямки політичної думки і соціальної активності. Правозахисні організації зобов'язані бути принципово безпартійними і не повинні підтримувати ту або іншу партійну платформу у виборчих кампаніях, політичний вибір повинен залишатися справою особистого вибору кожного члена правозахисної організації. Члени правозахисних організацій не повинні бути членами політичних партій і депутатами парламенту.
- Незалежності від суспільної думки. Суспільна думка може цілком підтримувати ідеї, далекі від прав людини і загрозливі для них. Наприклад, суспільна думка в будь-якій країні підтримує страту, правозахисні ж організації засуджують її застосування і борються за її скасування.
- Чесності та максимальній достовірності і об'єктивності інформації. Цей принцип означає, по-перше, неможливість думати одне, а говорити інше, і, по-друге, роботу за формулою англійського суду: «говорити правду, усю правду і нічого, крім правди». Це одна з основних відмінностей між правозахисною і політичною діяльністю.
- Скромності. Правозахисників повинна характеризувати їхня діяльність, а не красномовність слів.
- Незалежності правозахисних організацій від держави. Оскільки ПО є опонентами держави, вони повинні бути максимально незалежними від неї, насамперед, у фінансовому плані. Правозахисні організації не повинні субсидуватися за рахунок держави і не повинні одержувати якісь спеціальні пільги, крім установлених законом для всіх недержавних організацій. Проте незалежність не повинна переходити в конфронтацію.
- „Чесному співробітництві неоднодумців“. Цей принцип взаємодії правозахисних організацій з державою сформулював у 1988 р. Сергій Ковальов: «В усьому тому, у чому я згоден із владою, я готовий із нею чесно співпрацювати, а коли вона допускає помилки, я буду протистояти їй, використовуючи наявні законні методи».
- Врахуванні інтересів усіх сторін, пов'язаних із конфліктом, у тому числі державних органів. Це один з основних принципів у конфліктології — чітке розуміння того, що гармонія в суспільстві настає не тоді, коли інтереси всіх його членів збігаються, хоча такий збіг і неможливий, і неприродний, а тоді, коли однаковою мірою шануються і враховуються інтереси всіх зацікавлених сторін.
- Сприянні державі в захисті прав громадян. Зауважимо, що правозахисник не може не бути державником, оскільки права людини мають на меті обов'язки держави щодо їх дотримання. Як сказала відома американська правозахисниця Кетрин Фіцпатрик, «без справедливих законів, незалежних судів і професійних адвокатів, боротьба за права людини — це елементарна боротьба за гласність: обнародування інформації про злочини в надії зачепити совість або, принаймні, викликати стурбованість серед владних структур». Тому доти, поки держава здатна на діалог, правозахисні організації повинні його вести. Характер діалогу визначають сформульовані вище принципи «чесного співробітництва неоднодумців» і «врахування інтересів усіх сторін», а тема його — реальне дотримання державою прав людини, пріоритет яких проголошений усіма посттоталітарними країнами. Тому стара формула правозахисту в тоталітарний період — «захист прав громадян від організованого насильства, здійснюваного державою» — повинна бути доповнена: «і сприяння державі в забезпеченні і захисті прав громадян».
Не менш специфічні відносини правозахисних організацій з іншою частиною громадянського суспільства, що можуть бути далеко не безхмарними. Недержавна організація захищає інтереси громадян, а оскільки конфлікти інтересів у суспільстві неминучі, то правозахисні організації за природою своєю діяльності повинні залагоджувати ці конфлікти. Фактично ПО повинні відігравати роль буфера між суспільством, державою і різноманітними суспільними групами. При цьому, не виключена ситуація, коли правозахисники будуть відстоювати інтереси держави у випадку загрозливої поведінки яких-небудь екстремістських, радикальних структур громадянського суспільства.
Домашнє завдання: Скласти опорний конспект. Фото-звіт скинути у Viber.
Урок 2
Як побудувати ефективний механізм захисту прав дитини в учбовому закладі
Завдання: Ознайомитися з матеріалом.
Найбільш складна ситуація з порушенням прав дитини складається в загальноосвітніх закладах. Соціологічне опитування, яке було проведено Молодіжною Організацією Взаємопідтримки та Психологічної допомоги показало що із 100 опитуваних учнів 9-11 класів лише 15 вважають, що їх права не порушуються, тоді як 84 людини вважають, що їх права порушуються майже кожен день. Поліпшенню ситуації щодо цього питання може сприяти розроблення Концепції захисту прав дитини в загальноосвітніх закладах. Вона повинна передбачати собою ряд заходів щодо належного роз`яснення, захисту та контролю за виконанням прав дитини. Згідно з планом ці заходи повинні бути незалежними один від одного, так би мовити автономними, але поєднання їх в єдиний комплекс допоможе гармонійно, швидко та ефективно виправляти помилки і чітко спрямовувати роботу. Головну роль у впроваджені в життя положень концепції повинен відігравати педагогічний колектив освітнього закладу. Роботу умовно можна розділити на три етапи:
Перший етап - правова освіта. Більшість сучасної молоді не знають своїх прав і свобод, вони навіть не знають, що існує такий документ як "Конвенція про права дитини". Перший крок правової освіти в школах - це створення газети або правового бюлетеня, в якому буде розповідатись про права дитини, Конвенцію, цікаві ситуації пов`язані з правами дитини, і таке інше. Другий крок - це створення тематичних виставок в бібліотеках учбових закладів на правову тематику, цей захід допоможе привернути увагу молоді до проблеми. Третій крок - проведення дискусій, конференцій, засідань на тему "Права дитини на сучасному історичному етапі". Завдяки цим конференціям молодь буде вдосконалювати ситуацію щодо свого володіння всіма правами в повному обсязі. Нарешті четвертий крок - проведення позакласних годин і введення нового предмету "Права людини". На позакласних годинах вчитель більш детально зможе викласти матеріал, акцентуючи увагу на тому, яка ситуація з правами дитини склалася в нашій державі. Введення нового курсу в шкільну програму - процедура тривала і складна, але - як показує практика - необхідна. Завдяки цьому предмету у молоді формується правова свідомість, саме на цьому етапі необхідно наголосити, що крім прав і свобод у молоді ще є й обов`язки, які потрібно виконувати, щоб гармонійно поєднувати своє внутрішнє "Я" з життям суспільства і не потрапляти в складні конфліктні ситуації.
Найбільш кваліфіковано обов`язки щодо правової освіти молоді зможуть виконати викладачі історії та права. Вони безпосередньо пов`язані з цими знаннями і можуть вільно ними оперувати.
Головним завданням на цьому етапі є доведення того, що у кожної молодої людини є права і ніхто безкарно не може їх порушувати.
Другий етап - контроль за дотриманням прав дитини. Зараз майже в кожній школі офіційно проголошено шкільне самоврядування. Тобто весь учнівській колектив обирає Голову, якому вони підпорядковуються, а також обов’язковим є створення так званих відділів самоврядування: "наукова", "дозвілля", "академічна" і таке інше. Потрібно створити щонайменше ще одну групу, яка буде контролювати належне дотримання прав дитини. Куратором цієї групи повинен стати представник педагогічного колективу, який зможе направляти діяльність в правильне русло. До засобів контролю можна віднести чергування по класу або школі з метою виявлення порушень, звертання до директора учбового закладу з пропозиціями, які можуть поліпшити ситуацію щодо цього питання, та створення системи відповідальності за порушення прав іншої дитини. На цьому етапі треба подбати про те, щоб створення групи контролю не було формальним, тому що лише активні дії молоді зможуть дійсно змінити ситуацію на краще. Необхідно продумати, як залучати молодь до участі в шкільному самоврядуванні і особливо до контролю за дотриманням прав дитини. Головним завданням цього етапу є спостереження за ситуацією, що склалася навколо прав молоді та виявлення і (по можливості) знищення недоліків.
Третій етап. Цей етап є особливо важливим, тому що в ньому йдеться про захист прав дітей і про механізм відновлення порушених прав. Молоді потрібно усвідомити, що чим краще вона знає свої права, тим легше їх захищати. Правозахисну діяльність в учбових закладах потрібно розділити на два напрямки. Перший - це врегулювання відносин в системі "вчитель-учень". Для цього буде потрібна допомога ззовні, тобто конфлікти між педагогічним та учнівським колективом адміністрація учбового закладу не завжди може вирішити адекватно. Потрібна третя сила, яка може тверезо оцінювати ситуацію і ефективно розв`язувати конфлікти не завдаючи шкоди ні одній, ні іншій стороні. Прикладом третьої сили може служити молодіжна правозахисна організація.
Другий напрямок - це врегулювання відносин в системі "учень-учень". Для цього педагогічному колективу учбового закладу разом з учнівським потрібно буде створити систему безпеки в школі, яка буде враховувати те, яким чином будуються відносини між учнями, чи існують в школі негативні групи, тенденції погіршання або покращення ситуації, пов`язаної з виконанням прав дитини, та морально-правове становище кожного класу і всього учбового закладу. Проводити розважально-пізнавальні заходи, які допоможуть пом`якшити ситуацію і трохи зняти напругу, яка зараз виникла особливо серед учнів старших класів. Головне завдання цього етапу - навчитись відстоювати свої права, а у разі порушення - ефективно їх захищати.
Вищезазначені етапи - при умові їх активного виконання - дійсно зможуть поліпшити ситуацію, яка склалась з правами дитини в загальноосвітніх закладах на сьогоднішній момент.
Підводячи підсумок, хотів би зазначити, що основні положення Концепції були втілені в життя в Миколаївському обласному юридичному ліцеї. Її реалізація допомогла в швидкий час активізувати правозахисні настрої у школярів.
Домашнє завдання: Скласти опорний конспект. Фото-звіт скинути у Viber.
Урок 3
Гр. 13
Громадянська освіта
Як побудувати ефективний механізм захисту прав дитини в учбовому закладі
Завдання: Ознайомитися з матеріалом.
Найбільш складна ситуація з порушенням прав дитини складається в загальноосвітніх закладах. Соціологічне опитування, яке було проведено Молодіжною Організацією Взаємопідтримки та Психологічної допомоги показало що із 100 опитуваних учнів 9-11 класів лише 15 вважають, що їх права не порушуються, тоді як 84 людини вважають, що їх права порушуються майже кожен день. Поліпшенню ситуації щодо цього питання може сприяти розроблення Концепції захисту прав дитини в загальноосвітніх закладах. Вона повинна передбачати собою ряд заходів щодо належного роз`яснення, захисту та контролю за виконанням прав дитини. Згідно з планом ці заходи повинні бути незалежними один від одного, так би мовити автономними, але поєднання їх в єдиний комплекс допоможе гармонійно, швидко та ефективно виправляти помилки і чітко спрямовувати роботу. Головну роль у впроваджені в життя положень концепції повинен відігравати педагогічний колектив освітнього закладу. Роботу умовно можна розділити на три етапи:
Перший етап - правова освіта. Більшість сучасної молоді не знають своїх прав і свобод, вони навіть не знають, що існує такий документ як "Конвенція про права дитини". Перший крок правової освіти в школах - це створення газети або правового бюлетеня, в якому буде розповідатись про права дитини, Конвенцію, цікаві ситуації пов`язані з правами дитини, і таке інше. Другий крок - це створення тематичних виставок в бібліотеках учбових закладів на правову тематику, цей захід допоможе привернути увагу молоді до проблеми. Третій крок - проведення дискусій, конференцій, засідань на тему "Права дитини на сучасному історичному етапі". Завдяки цим конференціям молодь буде вдосконалювати ситуацію щодо свого володіння всіма правами в повному обсязі. Нарешті четвертий крок - проведення позакласних годин і введення нового предмету "Права людини". На позакласних годинах вчитель більш детально зможе викласти матеріал, акцентуючи увагу на тому, яка ситуація з правами дитини склалася в нашій державі. Введення нового курсу в шкільну програму - процедура тривала і складна, але - як показує практика - необхідна. Завдяки цьому предмету у молоді формується правова свідомість, саме на цьому етапі необхідно наголосити, що крім прав і свобод у молоді ще є й обов`язки, які потрібно виконувати, щоб гармонійно поєднувати своє внутрішнє "Я" з життям суспільства і не потрапляти в складні конфліктні ситуації.
Найбільш кваліфіковано обов`язки щодо правової освіти молоді зможуть виконати викладачі історії та права. Вони безпосередньо пов`язані з цими знаннями і можуть вільно ними оперувати.
Головним завданням на цьому етапі є доведення того, що у кожної молодої людини є права і ніхто безкарно не може їх порушувати.
Другий етап - контроль за дотриманням прав дитини. Зараз майже в кожній школі офіційно проголошено шкільне самоврядування. Тобто весь учнівській колектив обирає Голову, якому вони підпорядковуються, а також обов’язковим є створення так званих відділів самоврядування: "наукова", "дозвілля", "академічна" і таке інше. Потрібно створити щонайменше ще одну групу, яка буде контролювати належне дотримання прав дитини. Куратором цієї групи повинен стати представник педагогічного колективу, який зможе направляти діяльність в правильне русло. До засобів контролю можна віднести чергування по класу або школі з метою виявлення порушень, звертання до директора учбового закладу з пропозиціями, які можуть поліпшити ситуацію щодо цього питання, та створення системи відповідальності за порушення прав іншої дитини. На цьому етапі треба подбати про те, щоб створення групи контролю не було формальним, тому що лише активні дії молоді зможуть дійсно змінити ситуацію на краще. Необхідно продумати, як залучати молодь до участі в шкільному самоврядуванні і особливо до контролю за дотриманням прав дитини. Головним завданням цього етапу є спостереження за ситуацією, що склалася навколо прав молоді та виявлення і (по можливості) знищення недоліків.
Третій етап. Цей етап є особливо важливим, тому що в ньому йдеться про захист прав дітей і про механізм відновлення порушених прав. Молоді потрібно усвідомити, що чим краще вона знає свої права, тим легше їх захищати. Правозахисну діяльність в учбових закладах потрібно розділити на два напрямки. Перший - це врегулювання відносин в системі "вчитель-учень". Для цього буде потрібна допомога ззовні, тобто конфлікти між педагогічним та учнівським колективом адміністрація учбового закладу не завжди може вирішити адекватно. Потрібна третя сила, яка може тверезо оцінювати ситуацію і ефективно розв`язувати конфлікти не завдаючи шкоди ні одній, ні іншій стороні. Прикладом третьої сили може служити молодіжна правозахисна організація.
Другий напрямок - це врегулювання відносин в системі "учень-учень". Для цього педагогічному колективу учбового закладу разом з учнівським потрібно буде створити систему безпеки в школі, яка буде враховувати те, яким чином будуються відносини між учнями, чи існують в школі негативні групи, тенденції погіршання або покращення ситуації, пов`язаної з виконанням прав дитини, та морально-правове становище кожного класу і всього учбового закладу. Проводити розважально-пізнавальні заходи, які допоможуть пом`якшити ситуацію і трохи зняти напругу, яка зараз виникла особливо серед учнів старших класів. Головне завдання цього етапу - навчитись відстоювати свої права, а у разі порушення - ефективно їх захищати.
Вищезазначені етапи - при умові їх активного виконання - дійсно зможуть поліпшити ситуацію, яка склалась з правами дитини в загальноосвітніх закладах на сьогоднішній момент.
Підводячи підсумок, хотів би зазначити, що основні положення Концепції були втілені в життя в Миколаївському обласному юридичному ліцеї. Її реалізація допомогла в швидкий час активізувати правозахисні настрої у школярів.
Найбільш складна ситуація з порушенням прав дитини складається в загальноосвітніх закладах. Соціологічне опитування, яке було проведено Молодіжною Організацією Взаємопідтримки та Психологічної допомоги показало що із 100 опитуваних учнів 9-11 класів лише 15 вважають, що їх права не порушуються, тоді як 84 людини вважають, що їх права порушуються майже кожен день. Поліпшенню ситуації щодо цього питання може сприяти розроблення Концепції захисту прав дитини в загальноосвітніх закладах. Вона повинна передбачати собою ряд заходів щодо належного роз`яснення, захисту та контролю за виконанням прав дитини. Згідно з планом ці заходи повинні бути незалежними один від одного, так би мовити автономними, але поєднання їх в єдиний комплекс допоможе гармонійно, швидко та ефективно виправляти помилки і чітко спрямовувати роботу. Головну роль у впроваджені в життя положень концепції повинен відігравати педагогічний колектив освітнього закладу. Роботу умовно можна розділити на три етапи:
Перший етап - правова освіта. Більшість сучасної молоді не знають своїх прав і свобод, вони навіть не знають, що існує такий документ як "Конвенція про права дитини". Перший крок правової освіти в школах - це створення газети або правового бюлетеня, в якому буде розповідатись про права дитини, Конвенцію, цікаві ситуації пов`язані з правами дитини, і таке інше. Другий крок - це створення тематичних виставок в бібліотеках учбових закладів на правову тематику, цей захід допоможе привернути увагу молоді до проблеми. Третій крок - проведення дискусій, конференцій, засідань на тему "Права дитини на сучасному історичному етапі". Завдяки цим конференціям молодь буде вдосконалювати ситуацію щодо свого володіння всіма правами в повному обсязі. Нарешті четвертий крок - проведення позакласних годин і введення нового предмету "Права людини". На позакласних годинах вчитель більш детально зможе викласти матеріал, акцентуючи увагу на тому, яка ситуація з правами дитини склалася в нашій державі. Введення нового курсу в шкільну програму - процедура тривала і складна, але - як показує практика - необхідна. Завдяки цьому предмету у молоді формується правова свідомість, саме на цьому етапі необхідно наголосити, що крім прав і свобод у молоді ще є й обов`язки, які потрібно виконувати, щоб гармонійно поєднувати своє внутрішнє "Я" з життям суспільства і не потрапляти в складні конфліктні ситуації.
Найбільш кваліфіковано обов`язки щодо правової освіти молоді зможуть виконати викладачі історії та права. Вони безпосередньо пов`язані з цими знаннями і можуть вільно ними оперувати.
Головним завданням на цьому етапі є доведення того, що у кожної молодої людини є права і ніхто безкарно не може їх порушувати.
Другий етап - контроль за дотриманням прав дитини. Зараз майже в кожній школі офіційно проголошено шкільне самоврядування. Тобто весь учнівській колектив обирає Голову, якому вони підпорядковуються, а також обов’язковим є створення так званих відділів самоврядування: "наукова", "дозвілля", "академічна" і таке інше. Потрібно створити щонайменше ще одну групу, яка буде контролювати належне дотримання прав дитини. Куратором цієї групи повинен стати представник педагогічного колективу, який зможе направляти діяльність в правильне русло. До засобів контролю можна віднести чергування по класу або школі з метою виявлення порушень, звертання до директора учбового закладу з пропозиціями, які можуть поліпшити ситуацію щодо цього питання, та створення системи відповідальності за порушення прав іншої дитини. На цьому етапі треба подбати про те, щоб створення групи контролю не було формальним, тому що лише активні дії молоді зможуть дійсно змінити ситуацію на краще. Необхідно продумати, як залучати молодь до участі в шкільному самоврядуванні і особливо до контролю за дотриманням прав дитини. Головним завданням цього етапу є спостереження за ситуацією, що склалася навколо прав молоді та виявлення і (по можливості) знищення недоліків.
Третій етап. Цей етап є особливо важливим, тому що в ньому йдеться про захист прав дітей і про механізм відновлення порушених прав. Молоді потрібно усвідомити, що чим краще вона знає свої права, тим легше їх захищати. Правозахисну діяльність в учбових закладах потрібно розділити на два напрямки. Перший - це врегулювання відносин в системі "вчитель-учень". Для цього буде потрібна допомога ззовні, тобто конфлікти між педагогічним та учнівським колективом адміністрація учбового закладу не завжди може вирішити адекватно. Потрібна третя сила, яка може тверезо оцінювати ситуацію і ефективно розв`язувати конфлікти не завдаючи шкоди ні одній, ні іншій стороні. Прикладом третьої сили може служити молодіжна правозахисна організація.
Другий напрямок - це врегулювання відносин в системі "учень-учень". Для цього педагогічному колективу учбового закладу разом з учнівським потрібно буде створити систему безпеки в школі, яка буде враховувати те, яким чином будуються відносини між учнями, чи існують в школі негативні групи, тенденції погіршання або покращення ситуації, пов`язаної з виконанням прав дитини, та морально-правове становище кожного класу і всього учбового закладу. Проводити розважально-пізнавальні заходи, які допоможуть пом`якшити ситуацію і трохи зняти напругу, яка зараз виникла особливо серед учнів старших класів. Головне завдання цього етапу - навчитись відстоювати свої права, а у разі порушення - ефективно їх захищати.
Вищезазначені етапи - при умові їх активного виконання - дійсно зможуть поліпшити ситуацію, яка склалась з правами дитини в загальноосвітніх закладах на сьогоднішній момент.
Підводячи підсумок, хотів би зазначити, що основні положення Концепції були втілені в життя в Миколаївському обласному юридичному ліцеї. Її реалізація допомогла в швидкий час активізувати правозахисні настрої у школярів.
Домашнє завдання: Скласти опорний конспект. Фото-звіт скинути у Viber.
Урок 4
Узагальнення розділу
Завдання: Виконати тест
Домашнє завдання: Результати тесту скинути у Viber.
Урок 5
Технології
Виготовлення шаблонів для штучних квітів
Завдання: Виконати дз
Домашнє завдання: Виготовити шаблон для штучних квітів (маки)
Урок 6
Гр. 11 (1 гр.)
Технології
Розроблення реклами
Завдання: Ознайомитися з матеріалом
Найпопулярнішою і широко використовуваною складовою системи маркетингових комунікацій є реклама. На сучасних насичених товарних ринках витрати на рекламу зростають, причому вони ні в якому разі не повинні бути компенсацією низької якості товарів. .
Плануваннярекламної діяльності підприємства погребує прийняття різних рішень. Головні цілі реклами, як і комунікаційного комплексу загалом, — формування попиту на товар і стимулювання його збуту. Основні завдання реклами:
• інформування споживачів (переважно на етапі виведення товару на ринок);
• створення переконання споживачів у перевагах властивостей товару фірми (найбільшої ваги набувають на етапі зростання);
• нагадування про товар (доцільне на етапі зрілості);
• формування іміджу (корпоративна реклама).
Рекламний бюджет визначають за допомогою розглянутих у попередньому параграфі методів. Витрати на рекламу суттєво коливаються залежно від специфіки рекламованого товару.
Розроблення рекламної стратегії передбачає:
• визначення цільової аудиторії;
• розроблення концепції товару;
• вибір засобів розповсюдження реклами;
• створення рекламного звернення.
Вибір засобів розповсюдження реклами
Рішення щодо засобів розповсюдження рекламної інформації приймають з урахуванням характеристик кожного з цих засобів.
а) Газетна реклама ; б) Журнальна реклама
• Реклама на телебаченні
• Реклама на радіо
• Пряма поштова реклама („Дірект мейл")
• Зовнішня реклама
• Реклама на місці продажу
• Сувенірна реклама
• Реклама в Інтернеті
Рекламне звернення є центральним елементом усієї реклами.
Комплекс рішень щодо рекламного звернення охоплює широке коло питань, пов'язаних із творчим процесом: пошук ідеї звернення, мотивів і аргументів, стильове вирішення звернення, написання рекламного тексту, сценарію, його втілення у рекламному ролику чи у друкованій продукції і багато інших.
Пошук творчої ідеї рекламного звернення пов'язаний з тими мотивами, на які робиться наголос у рекламі даного товару. Ці мотиви можна об'єднати у три великі групи:
• раціональні мотиви (мотиви якості, економії, здоров'я, надійності і гарантій тощо);
• емоційні мотиви (мотиви радості, свободи, самореалізації тощо);
• моральні мотиви (апелюють до почуття справедливості та порядності).
Деякі фахівці в одному зверненні використовують декілька мотивів, інші вважають за доцільне робити наголос на одному найважливішому мотиві.
Далі належить визначитись із тональністю рекламного звернення, його стильовим вирішенням. Тон звернення може бути серйозний і діловий, м'який і довірливий або гумористичний.
Дуже різноманітними можуть бути стильові вирішення звернення:
• картинка з натури;
• створення романтичної або екзотичної обстановки;
• свідчення фахівця або споживача на користь товару; м'юзикл;
• використання символічного персонажа;
• акцентування на стилі життя тощо.
Кожне рекламне звернення має певну структуру, котра, як звичайно, складається з трьох основних компонентів: заголовка, основного тексту й довідкової інформації.
Заголовок має надзвичайно велике значення. Він повинен привернути увагу читача правдивою обіцянкою і стимулювати бажання прочитати основний текст. Досить часто заголовок подають у вигляді слогану — короткого рекламного девізу, заклику, афоризму.
Основний текст несе головне навантаження у мотивації споживача й наданні йому необхідної інформації. Бажано, щоб текст звернення був конкретний і повний. Люди готові читати доволі довгі тексти, якщо вони містять необхідну для них інформацію, особливо про дорогі і складні товари.
Довідкова інформація містить адресу фірми-рекламодавця, її телефон, факс, а також принципово важливі умови купівлі рекламованого товару.
Оцінка ефективності реклами
Її можна робити удвох взаємопов'язаних напрямах:
• оцінювання комунікативної ефективності;
• оцінювання торговельної ефективності.
Перша передбачає заміри кількості споживачів, що отримали й запам'ятали інформацію про товар фірми внаслідок проведення рекламної кампанії. Для того використовують різноманітні методи тестування споживачів.
Оцінювання торговельної ефективності спрямоване на встановлення залежності між витратами на рекламу і збільшенням обсягу збуту товару. Загалом оцінювання ефективності рекламної кампанії— процес складний, оскільки на ринковий успіх товару впливають усі чотири компоненти комплексу маркетингу підприємства
Домашнє завдання: Розробити рекламу власного виробу (маку)
Урок 7
Гр. 12
Технології
Розроблення реклами
Завдання: Ознайомитися з матеріалом
Найпопулярнішою і широко використовуваною складовою системи маркетингових комунікацій є реклама. На сучасних насичених товарних ринках витрати на рекламу зростають, причому вони ні в якому разі не повинні бути компенсацією низької якості товарів. .
Плануваннярекламної діяльності підприємства погребує прийняття різних рішень. Головні цілі реклами, як і комунікаційного комплексу загалом, — формування попиту на товар і стимулювання його збуту. Основні завдання реклами:
• інформування споживачів (переважно на етапі виведення товару на ринок);
• створення переконання споживачів у перевагах властивостей товару фірми (найбільшої ваги набувають на етапі зростання);
• нагадування про товар (доцільне на етапі зрілості);
• формування іміджу (корпоративна реклама).
Рекламний бюджет визначають за допомогою розглянутих у попередньому параграфі методів. Витрати на рекламу суттєво коливаються залежно від специфіки рекламованого товару.
Розроблення рекламної стратегії передбачає:
• визначення цільової аудиторії;
• розроблення концепції товару;
• вибір засобів розповсюдження реклами;
• створення рекламного звернення.
Вибір засобів розповсюдження реклами
Рішення щодо засобів розповсюдження рекламної інформації приймають з урахуванням характеристик кожного з цих засобів.
а) Газетна реклама ; б) Журнальна реклама
• Реклама на телебаченні
• Реклама на радіо
• Пряма поштова реклама („Дірект мейл")
• Зовнішня реклама
• Реклама на місці продажу
• Сувенірна реклама
• Реклама в Інтернеті
Рекламне звернення є центральним елементом усієї реклами.
Комплекс рішень щодо рекламного звернення охоплює широке коло питань, пов'язаних із творчим процесом: пошук ідеї звернення, мотивів і аргументів, стильове вирішення звернення, написання рекламного тексту, сценарію, його втілення у рекламному ролику чи у друкованій продукції і багато інших.
Пошук творчої ідеї рекламного звернення пов'язаний з тими мотивами, на які робиться наголос у рекламі даного товару. Ці мотиви можна об'єднати у три великі групи:
• раціональні мотиви (мотиви якості, економії, здоров'я, надійності і гарантій тощо);
• емоційні мотиви (мотиви радості, свободи, самореалізації тощо);
• моральні мотиви (апелюють до почуття справедливості та порядності).
Деякі фахівці в одному зверненні використовують декілька мотивів, інші вважають за доцільне робити наголос на одному найважливішому мотиві.
Далі належить визначитись із тональністю рекламного звернення, його стильовим вирішенням. Тон звернення може бути серйозний і діловий, м'який і довірливий або гумористичний.
Дуже різноманітними можуть бути стильові вирішення звернення:
• картинка з натури;
• створення романтичної або екзотичної обстановки;
• свідчення фахівця або споживача на користь товару; м'юзикл;
• використання символічного персонажа;
• акцентування на стилі життя тощо.
Кожне рекламне звернення має певну структуру, котра, як звичайно, складається з трьох основних компонентів: заголовка, основного тексту й довідкової інформації.
Заголовок має надзвичайно велике значення. Він повинен привернути увагу читача правдивою обіцянкою і стимулювати бажання прочитати основний текст. Досить часто заголовок подають у вигляді слогану — короткого рекламного девізу, заклику, афоризму.
Основний текст несе головне навантаження у мотивації споживача й наданні йому необхідної інформації. Бажано, щоб текст звернення був конкретний і повний. Люди готові читати доволі довгі тексти, якщо вони містять необхідну для них інформацію, особливо про дорогі і складні товари.
Довідкова інформація містить адресу фірми-рекламодавця, її телефон, факс, а також принципово важливі умови купівлі рекламованого товару.
Оцінка ефективності реклами
Її можна робити удвох взаємопов'язаних напрямах:
• оцінювання комунікативної ефективності;
• оцінювання торговельної ефективності.
Перша передбачає заміри кількості споживачів, що отримали й запам'ятали інформацію про товар фірми внаслідок проведення рекламної кампанії. Для того використовують різноманітні методи тестування споживачів.
Оцінювання торговельної ефективності спрямоване на встановлення залежності між витратами на рекламу і збільшенням обсягу збуту товару. Загалом оцінювання ефективності рекламної кампанії— процес складний, оскільки на ринковий успіх товару впливають усі чотири компоненти комплексу маркетингу підприємства
Найпопулярнішою і широко використовуваною складовою системи маркетингових комунікацій є реклама. На сучасних насичених товарних ринках витрати на рекламу зростають, причому вони ні в якому разі не повинні бути компенсацією низької якості товарів. .
Плануваннярекламної діяльності підприємства погребує прийняття різних рішень. Головні цілі реклами, як і комунікаційного комплексу загалом, — формування попиту на товар і стимулювання його збуту. Основні завдання реклами:
• інформування споживачів (переважно на етапі виведення товару на ринок);
• створення переконання споживачів у перевагах властивостей товару фірми (найбільшої ваги набувають на етапі зростання);
• нагадування про товар (доцільне на етапі зрілості);
• формування іміджу (корпоративна реклама).
Рекламний бюджет визначають за допомогою розглянутих у попередньому параграфі методів. Витрати на рекламу суттєво коливаються залежно від специфіки рекламованого товару.
Розроблення рекламної стратегії передбачає:
• визначення цільової аудиторії;
• розроблення концепції товару;
• вибір засобів розповсюдження реклами;
• створення рекламного звернення.
Вибір засобів розповсюдження реклами
Рішення щодо засобів розповсюдження рекламної інформації приймають з урахуванням характеристик кожного з цих засобів.
а) Газетна реклама ; б) Журнальна реклама
• Реклама на телебаченні
• Реклама на радіо
• Пряма поштова реклама („Дірект мейл")
• Зовнішня реклама
• Реклама на місці продажу
• Сувенірна реклама
• Реклама в Інтернеті
Рекламне звернення є центральним елементом усієї реклами.
Комплекс рішень щодо рекламного звернення охоплює широке коло питань, пов'язаних із творчим процесом: пошук ідеї звернення, мотивів і аргументів, стильове вирішення звернення, написання рекламного тексту, сценарію, його втілення у рекламному ролику чи у друкованій продукції і багато інших.
Пошук творчої ідеї рекламного звернення пов'язаний з тими мотивами, на які робиться наголос у рекламі даного товару. Ці мотиви можна об'єднати у три великі групи:
• раціональні мотиви (мотиви якості, економії, здоров'я, надійності і гарантій тощо);
• емоційні мотиви (мотиви радості, свободи, самореалізації тощо);
• моральні мотиви (апелюють до почуття справедливості та порядності).
Деякі фахівці в одному зверненні використовують декілька мотивів, інші вважають за доцільне робити наголос на одному найважливішому мотиві.
Далі належить визначитись із тональністю рекламного звернення, його стильовим вирішенням. Тон звернення може бути серйозний і діловий, м'який і довірливий або гумористичний.
Дуже різноманітними можуть бути стильові вирішення звернення:
• картинка з натури;
• створення романтичної або екзотичної обстановки;
• свідчення фахівця або споживача на користь товару; м'юзикл;
• використання символічного персонажа;
• акцентування на стилі життя тощо.
Кожне рекламне звернення має певну структуру, котра, як звичайно, складається з трьох основних компонентів: заголовка, основного тексту й довідкової інформації.
Заголовок має надзвичайно велике значення. Він повинен привернути увагу читача правдивою обіцянкою і стимулювати бажання прочитати основний текст. Досить часто заголовок подають у вигляді слогану — короткого рекламного девізу, заклику, афоризму.
Основний текст несе головне навантаження у мотивації споживача й наданні йому необхідної інформації. Бажано, щоб текст звернення був конкретний і повний. Люди готові читати доволі довгі тексти, якщо вони містять необхідну для них інформацію, особливо про дорогі і складні товари.
Довідкова інформація містить адресу фірми-рекламодавця, її телефон, факс, а також принципово важливі умови купівлі рекламованого товару.
Оцінка ефективності реклами
Її можна робити удвох взаємопов'язаних напрямах:
• оцінювання комунікативної ефективності;
• оцінювання торговельної ефективності.
Перша передбачає заміри кількості споживачів, що отримали й запам'ятали інформацію про товар фірми внаслідок проведення рекламної кампанії. Для того використовують різноманітні методи тестування споживачів.
Оцінювання торговельної ефективності спрямоване на встановлення залежності між витратами на рекламу і збільшенням обсягу збуту товару. Загалом оцінювання ефективності рекламної кампанії— процес складний, оскільки на ринковий успіх товару впливають усі чотири компоненти комплексу маркетингу підприємства
Домашнє завдання: Розробити рекламу власного виробу (маку)
Урок 8
Гр. 23
Технології
Пошук підприємницьких ідей. Формулювання теми і завдань проєкту
Завдання: Ознайомитися з матеріалом
Започаткування
підприємницької діяльності здійснюється
відповідно до певної технології
створення бізнесу, що є специфічного
для кожного конкретного випадку і
залежить від сфери вибраної діяльності.
Проте попри особливості економічного
й правового середовища, специфіки сфери
діяльності, існують і загальні проблеми,
з якими мусять мати справу підприємці.
Однією з перших таких проблем є пошук
підприємницької ідеї.Пошук привабливої
ідеї бізнесу – це досить важке і
відповідальне завдання підприємця,
котрий має віднайти в ідеї можливість
реалізувати свої знання і здібності.
На цьому важливому етапі започаткування
власного діла виникає проблема: де і
як шукати нову підприємницькі ідею.Джерела
ідей можуть бути різними, починаючи
від спеціальних досліджень і розробок,
але найчастіше вони виходять від:
споживачів;
працюючих
фірм;
парламентів
і урядів.
У
процесі пошуку і вибору підприємницької
ідеї необхідно оцінювати шанси на успіх
за практичної її реалізації. Оцінювання
нової ідеї має бути комплексним, тобто
ідею варто розглядати з різних поглядів:
рівня
конкуренції на ринку відповідних
товарів і послуг;
наявності
споживачів та знання їхніх потреб
зараз і в майбутньому;
виробничих
можливостей фірми щодо продукування
тих або інших необхідних ринку товарів;
реальних
можливостей залучення фінансових
коштів (за необхідності – іноземних
інвестицій);
стабільності
та гнучкості чинного законодавства в
галузі господарювання підприємців;
компетентності,
досвіду й управлінських здібностей
бізнесменів тощо.
Метод
аналогії передбачає використання
чогось подібного до вже відомого
рішення, “підказаного”, наприклад,
технічною економічною або іншою
літературою чи “підглянутого” в
природі.
Метод
інверсії – специфічний метод, що
передбачає такі підходи до вирішення
нової проблеми:
Метод
ідеалізації базується на ініціюванні
уявлення про ідеальне вирішення
проблеми, що може “наштовхнути” на
усвідомлення якоїсь нової ідеї.
Метод
“мозкового штурму” зводиться до
творчої співпраці певної групи
спеціалістів заради вирішення проблеми
за допомогою, наприклад, проведення
дискусії з конкретного кола питань.
Метод
конференції ідей відрізняється від
методу “мозкового штурму” тим, що
допускає доброзичливу критику у формі
репліки або коментарю. Вважається, що
така критика може підвищити цінність
висунутих ідей.
Метод
колективного блокнота поєднує
індивідуальне висунення ідеї з
колективною оцінкою. При цьому кожний
учасник отримує блокнот, у якому
викладена суть вирішуваної проблеми.
Протягом певного часу (звичайно місяця)
кожний учасник обговорення записує у
блокноті власні ідеї щодо вирішення
певної проблеми. Потім блокноти отримує
керівник групи учасників для узагальнення
накопиченої інформації. Лише після
завершення цієї процедури організовується
творча дискусія і приймається відповідне
рішення щодо нової підприємницької
ідеї.
Започаткування підприємницької діяльності здійснюється відповідно до певної технології створення бізнесу, що є специфічного для кожного конкретного випадку і залежить від сфери вибраної діяльності. Проте попри особливості економічного й правового середовища, специфіки сфери діяльності, існують і загальні проблеми, з якими мусять мати справу підприємці. Однією з перших таких проблем є пошук підприємницької ідеї.Пошук привабливої ідеї бізнесу – це досить важке і відповідальне завдання підприємця, котрий має віднайти в ідеї можливість реалізувати свої знання і здібності. На цьому важливому етапі започаткування власного діла виникає проблема: де і як шукати нову підприємницькі ідею.Джерела ідей можуть бути різними, починаючи від спеціальних досліджень і розробок, але найчастіше вони виходять від:
споживачів;
працюючих фірм;
парламентів і урядів.
У процесі пошуку і вибору підприємницької ідеї необхідно оцінювати шанси на успіх за практичної її реалізації. Оцінювання нової ідеї має бути комплексним, тобто ідею варто розглядати з різних поглядів:
рівня конкуренції на ринку відповідних товарів і послуг;
наявності споживачів та знання їхніх потреб зараз і в майбутньому;
виробничих можливостей фірми щодо продукування тих або інших необхідних ринку товарів;
реальних можливостей залучення фінансових коштів (за необхідності – іноземних інвестицій);
стабільності та гнучкості чинного законодавства в галузі господарювання підприємців;
компетентності, досвіду й управлінських здібностей бізнесменів тощо.
Метод аналогії передбачає використання чогось подібного до вже відомого рішення, “підказаного”, наприклад, технічною економічною або іншою літературою чи “підглянутого” в природі.
Метод інверсії – специфічний метод, що передбачає такі підходи до вирішення нової проблеми:
Метод ідеалізації базується на ініціюванні уявлення про ідеальне вирішення проблеми, що може “наштовхнути” на усвідомлення якоїсь нової ідеї.
Метод “мозкового штурму” зводиться до творчої співпраці певної групи спеціалістів заради вирішення проблеми за допомогою, наприклад, проведення дискусії з конкретного кола питань.
Метод конференції ідей відрізняється від методу “мозкового штурму” тим, що допускає доброзичливу критику у формі репліки або коментарю. Вважається, що така критика може підвищити цінність висунутих ідей.
Метод колективного блокнота поєднує індивідуальне висунення ідеї з колективною оцінкою. При цьому кожний учасник отримує блокнот, у якому викладена суть вирішуваної проблеми. Протягом певного часу (звичайно місяця) кожний учасник обговорення записує у блокноті власні ідеї щодо вирішення певної проблеми. Потім блокноти отримує керівник групи учасників для узагальнення накопиченої інформації. Лише після завершення цієї процедури організовується творча дискусія і приймається відповідне рішення щодо нової підприємницької ідеї.
Коментарі
Дописати коментар