Дистанційне навчання 04.11.2022
Урок 1
Гр. 22 (1 гр.)
Громадянська освіта
Формування підприємницького капіталу. Підприємницький капітал: сутність і складові елементи.
Завдання: Ознайомитися з матеріалом
Мудре правило ділових людей, котрі глибоко поважають свою професію, гласить: “Без грошей у підприємстві нічого не досягнеш”. У такому випадку під грошима розуміють капітал, що призначений для вкладення його у виробництво або іншу сферу діяльності з метою отримання прибутку.
Організація нового підприємства будь-якого типу неминуче зв’язано з наявністю достатнього капіталу. Потреба підприємця у певному обсязі капіталу залежить від планів його діяльності, його підприємницької ідеї, складності та масштабності її практичної реалізації. Розмір початкового капіталу залежить від галузі, що в ній впроваджується підприємницька ідея.
Початковим прийнято називати капітал, котрий вкладається у будь-яке власне діло з самого початку практичної реалізації підприємницького проекту, на початковій стадії підприємницької діяльності в цілому.
Наявний підприємницький капітал (сукупність усіх витрат у грошовій формі, які необхідно здійснити задля реалізації проекту і отримання очікуваного економічного ефекту) може створювати відповідний імідж підприємця як ділової людини, а також бути однією з можливих гарантій досягнення комерційного успіху у власній діяльності.
При розробці конкретного плану інвестицій доцільно враховувати можливі варіанти дій стосовно формування окремих елементів (складових) капіталу.
1. Необхідні приміщення (виробничі, для офісу тощо) можна не купити, а взяти в оренду. Оскільки орендна плата буде включатись у вартість товарної продукції фірми, то передбачати на це відповідні інвестиції не потрібно. Отже, за такої можливості підприємець може зменшити потребу в стартовому капіталі. Це зменшення обсягу інвестицій буває досить відчутним за умови, коли необхідні приміщення (адміністративні, виробничі, складські тощо) купують разом з відповідною земельною ділянкою.
2. Можна купити (придбати) не нове, а дещо зужите (таке, що було в користуванні) устаткування або придбати його на засадах лізингу. Цим самим можна також помітно скоротити потрібну величину стартового капіталу.
3. За необхідності придбання нового устаткування також можна зекономити певну суму власного підприємницького капіталу. Для цього потрібно ґрунтовно вивчити можливі пропозиції ринку, продажні ціни на устаткування, що коливаються у певних межах, і вибрати найбільш економічні його види.
4. При визначенні суми потрібної готівки треба неодмінно враховувати проміжок часу між започаткуванням виробництва і надходженням перших доходів, оскільки в межах цього терміну потрібно виплачувати заробітну плату. Відповідно до тривалості такого періоду необхідно корегувати й обсяг фінансових коштів за відповідними статтями передбачуваних витрат.
У процесі розрахунків стартового капіталу варто не шкодувати часу на аналіз можливих варіантів і вибирати найкращі з них, що забезпечить мінімізацію потрібних інвестиційних ресурсів.
лід виявити можливі способи формування підприємницького капіталу. До них, зокрема, належать:
перший- фінансові підсумки попередньої підприємницької діяльності (власної або успадкованої);
другий- особисті заощадження (не лише у грошовій, а й у речовій, товарній формі);
третій - позичкові кошти, тобто отримані в борг з певними зобов’язаннями (скажімо, сплата встановленого відсотка за рік).
Третій спосіб формування початкового статутного капіталу має значне поширення в Україні; це так зване “зростання з нуля”. При цьому варто зазначити, що отримати кредит не так просто - потрібна тверда гарантія щодо його вчасного повернення. Такою гарантією може бути якість підприємницького проекту, точність економічних розрахунків, висока ймовірність значного ефекту, швидка оборотність і окупність капіталу.
З огляду на економічне розуміння не треба плутати (ототожнювати) терміни “позика” і “кредит” (хоч кредит інколи виступає у формі позики - безвідсоткового кредиту).
Позика (позичка) - це вид господарсько-економічної операції, у процесі здійснення котрої одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні (позичальнику) у тимчасову власність гроші або товари (речі), а позичальник зобов’язується повернути таку саму суму чи кількість товару в обумовлений строк. Отже, позика надається завжди на умовах повернення, але без комерційного зиску, тобто безкоштовно.
Кредит - господарсько-економічна операція з надання однією стороною (звичайною юридичною особою) іншій (юридичній або фізичній особі) грошей чи певного товару в борг (строкове користування на засадах повернення) і, як правило, за певну плату (сплату встановленого відсотка від загальної суми кредиту).
За ознакою залежності від форми забезпечення (застави) передовсім виокремлюють так звані бланкові позички, тобто позички без будь-якого забезпечення (матеріального чи фінансового). Вексельні, підтоварні та фондові кредити означають кредитні операції, що здійснюються під заставу відповідно векселів, товарних цінностей (майна) і цінних паперів.
Будь-які кредити можуть мати різні строки повернення. Існують так звані онкольні кредити, тобто кредити до запитання, які повертаються на першу вимогу кредитора. Коротко-, середньо – та довгострокові кредитинадаються відповідно на термін: до одного року, від одного до п’яти років, понад п’ять років.
До найчисленнішої категорії позичальників належать фірми (підприємства, організації, установи), яким надаються відповідні кредити для поповнення власних оборотних коштів або для інвестування різних за призначенням об’єктів.
За розмірами відносно великими є сільськогосподарські кредити, які часто отримують колективні господарства і фермери для придбання сільськогосподарської техніки, паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, гербіцидів тощо. Кредити посередникам фондового ринку та іпотечні кредити, що надаються під заставу відповідно цінних паперів і нерухомості, значного поширення в Україні ще не набули; таке кредитування лише започатковується в практиці господарювання.
Основним способом погашення кредитів є разове повернення зі сплатою певного відсотка за користування ними. Разом з тим можливе повернення кредитних ресурсів та виплат, тобто здійсненням кількох послідовних платежів у межах загальної суми кредиту з урахуванням відсотка за користування ним.
Зовсім недавно в Україні визнано за необхідне розрізняти можливі методи стягнення відсотка за кредит. Певний відсоток дозволяється сплачувати в момент надання або повернення кредиту, а також внесками відповідних сум через певні (рівномірні) проміжки часу. Такі методи забезпечують більшу гнучкість і ефективність системи кредитування.
На етапі реалізації проекту підприємець приймає рішення щодо вибору найбільш прийнятного способу формування підприємницького капіталу. Рішення має базуватись на результатах порівняльного аналізу всіх доступних на даний час можливостей формування капіталу. Доступними вважаються всі виявлені джерела формування капіталу.
При формуванні стартового (початкового) капіталу підприємець має враховувати не тільки його загальну величину у вартісному виразі, а й прогнозовану економічну вигоду від вкладення у власне діло. Для цього звичайно він має визначити з достатньою вірогідністю очікувану прибутковість проекту і строк окупності капіталу (інвестицій), розрахований з використанням показника чистого прибутку.
Реальна можливість сформувати необхідний стартовий капітал разом з бажанням і здатністю започаткувати власне діло є обов’язковою передумовою здійснення потрібної суспільству ефективної підприємницької діяльності. Її активне і вміле використання сприятиме розвитку економіки України і підвищенню добробуту населення.
Підвищенню інвестиційної активності суб'єктів підприємницької діяльності сприяє прийнятий у грудні 1997 року Закон України "Про лізинг". Він дає можливість значно прискорити процес оновлення виробництва, отримати споживачами на вигідних умовах обладнання, оздоровити фінансовий стан підприємств-товаровиробників.
Привабливість лізингу полягає ось у чому:
— по-перше, лізинг дає можливість отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів, причому не в грошовому вигляді, що викликає певні ускладнення, а в машинах та устаткуванні, які потрібні для виробничої діяльності;
— по-друге, до лізингових операцій залучаються великі кошти банківських установ, страхових, акціонерних та інших товариств, що знаходяться безпосередньо в Україні;
— по-третє, лізинг більш привабливий для українських споживачів і дає можливість підприємствам, господарським товариствам, що не мають достатнього капіталу для купівлі обладнання, отримати його шляхом оренди (на вигідніших умовах, ніж за контрактами купівлі-продажу).
Для порівняння: якщо підприємство закуповує необхідне устаткування за рахунок власних коштів та довгострокових банківських кредитів, то фінансує це із фонду розвитку, що формується з прибутку після його оподаткування у встановленому законодавством порядку; крім того, сплачує податок на додану вартість і купівлі-продажу.
Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій вступає в дію при укладанні контракту про надання лізингових послуг. Орендні платежі, сплачувані орендарем, входять у собівартість продукції, яку він випускає, чи послуги, які він надає, а після повної сплати вартості орендованого устаткування підприємство, як правило, стає його власником. У даному випадку кошти, що витрачаються як на орендні платежі, так і на викуп орендованого устаткування, формуються з прибутку підприємства до його оподаткування.
Лізинг вигідний і орендодавцю, бо передбачає стовідсоткове покриття всіх капітальних та інших витрат і отримання прибутку не меншого, ніж від інших операцій.
З точки зору орендаря, економічні переваги лізингових угод виявляються в 4-х групах факторів. Це поява зручного джерела фінансування, економія коштів, зменшення ризику і стимулювання оновлення виробництва.
Лізинговий бізнес дуже позитивно впливає на економіку країни: сприятливо діє під час перехідного періоду, який характеризується спадом виробництва, нестабільністю фінансового сектора, кризою банківської системи.
Отже, лізинг можна розглядати як одну з найцікавіших та найперспективніших форм інвестування, здатну значно пожвавити процес оновлення виробництва та входження економіки України в структуру світового ринку.
Лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів — фінансовий або оперативний.
Залежно від форми здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
Об'єкт лізингу — це будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу Його в лізинг (оренду).
Майно, яке знаходиться в державній власності, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Об'єктами лізингу не можуть бути:
— об'єкти оренди державного майна, визначені в статті 4 Закону України "Про оренду державного майна", крім окремого індивідуально визначеного майна державних підприємств;
— земельні ділянки та інші природні об'єкти. Суб'єктами лізингу можуть бути:
— лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності, в тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;
— лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;
— продавець лізингового майна — суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.
Домашнє завдання: Скласти опорний конспект. Фото-звіт скинути у Viber.
Урок 2
Гр. 21 (2 гр.)
Громадянська освіта
Джерела формування підприємницького капіталу
Завдання: Ознайомитися з матеріалом
Мудре правило ділових людей, котрі глибоко поважають свою професію, гласить: “Без грошей у підприємстві нічого не досягнеш”. У такому випадку під грошима розуміють капітал, що призначений для вкладення його у виробництво або іншу сферу діяльності з метою отримання прибутку.
Організація нового підприємства будь-якого типу неминуче зв’язано з наявністю достатнього капіталу. Потреба підприємця у певному обсязі капіталу залежить від планів його діяльності, його підприємницької ідеї, складності та масштабності її практичної реалізації. Розмір початкового капіталу залежить від галузі, що в ній впроваджується підприємницька ідея.
Початковим прийнято називати капітал, котрий вкладається у будь-яке власне діло з самого початку практичної реалізації підприємницького проекту, на початковій стадії підприємницької діяльності в цілому.
Наявний підприємницький капітал (сукупність усіх витрат у грошовій формі, які необхідно здійснити задля реалізації проекту і отримання очікуваного економічного ефекту) може створювати відповідний імідж підприємця як ділової людини, а також бути однією з можливих гарантій досягнення комерційного успіху у власній діяльності.
При розробці конкретного плану інвестицій доцільно враховувати можливі варіанти дій стосовно формування окремих елементів (складових) капіталу.
1. Необхідні приміщення (виробничі, для офісу тощо) можна не купити, а взяти в оренду. Оскільки орендна плата буде включатись у вартість товарної продукції фірми, то передбачати на це відповідні інвестиції не потрібно. Отже, за такої можливості підприємець може зменшити потребу в стартовому капіталі. Це зменшення обсягу інвестицій буває досить відчутним за умови, коли необхідні приміщення (адміністративні, виробничі, складські тощо) купують разом з відповідною земельною ділянкою.
2. Можна купити (придбати) не нове, а дещо зужите (таке, що було в користуванні) устаткування або придбати його на засадах лізингу. Цим самим можна також помітно скоротити потрібну величину стартового капіталу.
3. За необхідності придбання нового устаткування також можна зекономити певну суму власного підприємницького капіталу. Для цього потрібно ґрунтовно вивчити можливі пропозиції ринку, продажні ціни на устаткування, що коливаються у певних межах, і вибрати найбільш економічні його види.
4. При визначенні суми потрібної готівки треба неодмінно враховувати проміжок часу між започаткуванням виробництва і надходженням перших доходів, оскільки в межах цього терміну потрібно виплачувати заробітну плату. Відповідно до тривалості такого періоду необхідно корегувати й обсяг фінансових коштів за відповідними статтями передбачуваних витрат.
У процесі розрахунків стартового капіталу варто не шкодувати часу на аналіз можливих варіантів і вибирати найкращі з них, що забезпечить мінімізацію потрібних інвестиційних ресурсів.
лід виявити можливі способи формування підприємницького капіталу. До них, зокрема, належать:
перший- фінансові підсумки попередньої підприємницької діяльності (власної або успадкованої);
другий- особисті заощадження (не лише у грошовій, а й у речовій, товарній формі);
третій - позичкові кошти, тобто отримані в борг з певними зобов’язаннями (скажімо, сплата встановленого відсотка за рік).
Третій спосіб формування початкового статутного капіталу має значне поширення в Україні; це так зване “зростання з нуля”. При цьому варто зазначити, що отримати кредит не так просто - потрібна тверда гарантія щодо його вчасного повернення. Такою гарантією може бути якість підприємницького проекту, точність економічних розрахунків, висока ймовірність значного ефекту, швидка оборотність і окупність капіталу.
З огляду на економічне розуміння не треба плутати (ототожнювати) терміни “позика” і “кредит” (хоч кредит інколи виступає у формі позики - безвідсоткового кредиту).
Позика (позичка) - це вид господарсько-економічної операції, у процесі здійснення котрої одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні (позичальнику) у тимчасову власність гроші або товари (речі), а позичальник зобов’язується повернути таку саму суму чи кількість товару в обумовлений строк. Отже, позика надається завжди на умовах повернення, але без комерційного зиску, тобто безкоштовно.
Кредит - господарсько-економічна операція з надання однією стороною (звичайною юридичною особою) іншій (юридичній або фізичній особі) грошей чи певного товару в борг (строкове користування на засадах повернення) і, як правило, за певну плату (сплату встановленого відсотка від загальної суми кредиту).
За ознакою залежності від форми забезпечення (застави) передовсім виокремлюють так звані бланкові позички, тобто позички без будь-якого забезпечення (матеріального чи фінансового). Вексельні, підтоварні та фондові кредити означають кредитні операції, що здійснюються під заставу відповідно векселів, товарних цінностей (майна) і цінних паперів.
Будь-які кредити можуть мати різні строки повернення. Існують так звані онкольні кредити, тобто кредити до запитання, які повертаються на першу вимогу кредитора. Коротко-, середньо – та довгострокові кредитинадаються відповідно на термін: до одного року, від одного до п’яти років, понад п’ять років.
До найчисленнішої категорії позичальників належать фірми (підприємства, організації, установи), яким надаються відповідні кредити для поповнення власних оборотних коштів або для інвестування різних за призначенням об’єктів.
За розмірами відносно великими є сільськогосподарські кредити, які часто отримують колективні господарства і фермери для придбання сільськогосподарської техніки, паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, гербіцидів тощо. Кредити посередникам фондового ринку та іпотечні кредити, що надаються під заставу відповідно цінних паперів і нерухомості, значного поширення в Україні ще не набули; таке кредитування лише започатковується в практиці господарювання.
Основним способом погашення кредитів є разове повернення зі сплатою певного відсотка за користування ними. Разом з тим можливе повернення кредитних ресурсів та виплат, тобто здійсненням кількох послідовних платежів у межах загальної суми кредиту з урахуванням відсотка за користування ним.
Зовсім недавно в Україні визнано за необхідне розрізняти можливі методи стягнення відсотка за кредит. Певний відсоток дозволяється сплачувати в момент надання або повернення кредиту, а також внесками відповідних сум через певні (рівномірні) проміжки часу. Такі методи забезпечують більшу гнучкість і ефективність системи кредитування.
На етапі реалізації проекту підприємець приймає рішення щодо вибору найбільш прийнятного способу формування підприємницького капіталу. Рішення має базуватись на результатах порівняльного аналізу всіх доступних на даний час можливостей формування капіталу. Доступними вважаються всі виявлені джерела формування капіталу.
При формуванні стартового (початкового) капіталу підприємець має враховувати не тільки його загальну величину у вартісному виразі, а й прогнозовану економічну вигоду від вкладення у власне діло. Для цього звичайно він має визначити з достатньою вірогідністю очікувану прибутковість проекту і строк окупності капіталу (інвестицій), розрахований з використанням показника чистого прибутку.
Реальна можливість сформувати необхідний стартовий капітал разом з бажанням і здатністю започаткувати власне діло є обов’язковою передумовою здійснення потрібної суспільству ефективної підприємницької діяльності. Її активне і вміле використання сприятиме розвитку економіки України і підвищенню добробуту населення.
Підвищенню інвестиційної активності суб'єктів підприємницької діяльності сприяє прийнятий у грудні 1997 року Закон України "Про лізинг". Він дає можливість значно прискорити процес оновлення виробництва, отримати споживачами на вигідних умовах обладнання, оздоровити фінансовий стан підприємств-товаровиробників.
Привабливість лізингу полягає ось у чому:
— по-перше, лізинг дає можливість отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів, причому не в грошовому вигляді, що викликає певні ускладнення, а в машинах та устаткуванні, які потрібні для виробничої діяльності;
— по-друге, до лізингових операцій залучаються великі кошти банківських установ, страхових, акціонерних та інших товариств, що знаходяться безпосередньо в Україні;
— по-третє, лізинг більш привабливий для українських споживачів і дає можливість підприємствам, господарським товариствам, що не мають достатнього капіталу для купівлі обладнання, отримати його шляхом оренди (на вигідніших умовах, ніж за контрактами купівлі-продажу).
Для порівняння: якщо підприємство закуповує необхідне устаткування за рахунок власних коштів та довгострокових банківських кредитів, то фінансує це із фонду розвитку, що формується з прибутку після його оподаткування у встановленому законодавством порядку; крім того, сплачує податок на додану вартість і купівлі-продажу.
Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій вступає в дію при укладанні контракту про надання лізингових послуг. Орендні платежі, сплачувані орендарем, входять у собівартість продукції, яку він випускає, чи послуги, які він надає, а після повної сплати вартості орендованого устаткування підприємство, як правило, стає його власником. У даному випадку кошти, що витрачаються як на орендні платежі, так і на викуп орендованого устаткування, формуються з прибутку підприємства до його оподаткування.
Лізинг вигідний і орендодавцю, бо передбачає стовідсоткове покриття всіх капітальних та інших витрат і отримання прибутку не меншого, ніж від інших операцій.
З точки зору орендаря, економічні переваги лізингових угод виявляються в 4-х групах факторів. Це поява зручного джерела фінансування, економія коштів, зменшення ризику і стимулювання оновлення виробництва.
Лізинговий бізнес дуже позитивно впливає на економіку країни: сприятливо діє під час перехідного періоду, який характеризується спадом виробництва, нестабільністю фінансового сектора, кризою банківської системи.
Отже, лізинг можна розглядати як одну з найцікавіших та найперспективніших форм інвестування, здатну значно пожвавити процес оновлення виробництва та входження економіки України в структуру світового ринку.
Лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів — фінансовий або оперативний.
Залежно від форми здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
Об'єкт лізингу — це будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу Його в лізинг (оренду).
Майно, яке знаходиться в державній власності, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Об'єктами лізингу не можуть бути:
— об'єкти оренди державного майна, визначені в статті 4 Закону України "Про оренду державного майна", крім окремого індивідуально визначеного майна державних підприємств;
— земельні ділянки та інші природні об'єкти. Суб'єктами лізингу можуть бути:
— лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності, в тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;
— лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;
— продавець лізингового майна — суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.
Мудре правило ділових людей, котрі глибоко поважають свою професію, гласить: “Без грошей у підприємстві нічого не досягнеш”. У такому випадку під грошима розуміють капітал, що призначений для вкладення його у виробництво або іншу сферу діяльності з метою отримання прибутку.
Організація нового підприємства будь-якого типу неминуче зв’язано з наявністю достатнього капіталу. Потреба підприємця у певному обсязі капіталу залежить від планів його діяльності, його підприємницької ідеї, складності та масштабності її практичної реалізації. Розмір початкового капіталу залежить від галузі, що в ній впроваджується підприємницька ідея.
Початковим прийнято називати капітал, котрий вкладається у будь-яке власне діло з самого початку практичної реалізації підприємницького проекту, на початковій стадії підприємницької діяльності в цілому.
Наявний підприємницький капітал (сукупність усіх витрат у грошовій формі, які необхідно здійснити задля реалізації проекту і отримання очікуваного економічного ефекту) може створювати відповідний імідж підприємця як ділової людини, а також бути однією з можливих гарантій досягнення комерційного успіху у власній діяльності.
При розробці конкретного плану інвестицій доцільно враховувати можливі варіанти дій стосовно формування окремих елементів (складових) капіталу.
1. Необхідні приміщення (виробничі, для офісу тощо) можна не купити, а взяти в оренду. Оскільки орендна плата буде включатись у вартість товарної продукції фірми, то передбачати на це відповідні інвестиції не потрібно. Отже, за такої можливості підприємець може зменшити потребу в стартовому капіталі. Це зменшення обсягу інвестицій буває досить відчутним за умови, коли необхідні приміщення (адміністративні, виробничі, складські тощо) купують разом з відповідною земельною ділянкою.
2. Можна купити (придбати) не нове, а дещо зужите (таке, що було в користуванні) устаткування або придбати його на засадах лізингу. Цим самим можна також помітно скоротити потрібну величину стартового капіталу.
3. За необхідності придбання нового устаткування також можна зекономити певну суму власного підприємницького капіталу. Для цього потрібно ґрунтовно вивчити можливі пропозиції ринку, продажні ціни на устаткування, що коливаються у певних межах, і вибрати найбільш економічні його види.
4. При визначенні суми потрібної готівки треба неодмінно враховувати проміжок часу між започаткуванням виробництва і надходженням перших доходів, оскільки в межах цього терміну потрібно виплачувати заробітну плату. Відповідно до тривалості такого періоду необхідно корегувати й обсяг фінансових коштів за відповідними статтями передбачуваних витрат.
У процесі розрахунків стартового капіталу варто не шкодувати часу на аналіз можливих варіантів і вибирати найкращі з них, що забезпечить мінімізацію потрібних інвестиційних ресурсів.
лід виявити можливі способи формування підприємницького капіталу. До них, зокрема, належать:
перший- фінансові підсумки попередньої підприємницької діяльності (власної або успадкованої);
другий- особисті заощадження (не лише у грошовій, а й у речовій, товарній формі);
третій - позичкові кошти, тобто отримані в борг з певними зобов’язаннями (скажімо, сплата встановленого відсотка за рік).
Третій спосіб формування початкового статутного капіталу має значне поширення в Україні; це так зване “зростання з нуля”. При цьому варто зазначити, що отримати кредит не так просто - потрібна тверда гарантія щодо його вчасного повернення. Такою гарантією може бути якість підприємницького проекту, точність економічних розрахунків, висока ймовірність значного ефекту, швидка оборотність і окупність капіталу.
З огляду на економічне розуміння не треба плутати (ототожнювати) терміни “позика” і “кредит” (хоч кредит інколи виступає у формі позики - безвідсоткового кредиту).
Позика (позичка) - це вид господарсько-економічної операції, у процесі здійснення котрої одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні (позичальнику) у тимчасову власність гроші або товари (речі), а позичальник зобов’язується повернути таку саму суму чи кількість товару в обумовлений строк. Отже, позика надається завжди на умовах повернення, але без комерційного зиску, тобто безкоштовно.
Кредит - господарсько-економічна операція з надання однією стороною (звичайною юридичною особою) іншій (юридичній або фізичній особі) грошей чи певного товару в борг (строкове користування на засадах повернення) і, як правило, за певну плату (сплату встановленого відсотка від загальної суми кредиту).
За ознакою залежності від форми забезпечення (застави) передовсім виокремлюють так звані бланкові позички, тобто позички без будь-якого забезпечення (матеріального чи фінансового). Вексельні, підтоварні та фондові кредити означають кредитні операції, що здійснюються під заставу відповідно векселів, товарних цінностей (майна) і цінних паперів.
Будь-які кредити можуть мати різні строки повернення. Існують так звані онкольні кредити, тобто кредити до запитання, які повертаються на першу вимогу кредитора. Коротко-, середньо – та довгострокові кредитинадаються відповідно на термін: до одного року, від одного до п’яти років, понад п’ять років.
До найчисленнішої категорії позичальників належать фірми (підприємства, організації, установи), яким надаються відповідні кредити для поповнення власних оборотних коштів або для інвестування різних за призначенням об’єктів.
За розмірами відносно великими є сільськогосподарські кредити, які часто отримують колективні господарства і фермери для придбання сільськогосподарської техніки, паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, гербіцидів тощо. Кредити посередникам фондового ринку та іпотечні кредити, що надаються під заставу відповідно цінних паперів і нерухомості, значного поширення в Україні ще не набули; таке кредитування лише започатковується в практиці господарювання.
Основним способом погашення кредитів є разове повернення зі сплатою певного відсотка за користування ними. Разом з тим можливе повернення кредитних ресурсів та виплат, тобто здійсненням кількох послідовних платежів у межах загальної суми кредиту з урахуванням відсотка за користування ним.
Зовсім недавно в Україні визнано за необхідне розрізняти можливі методи стягнення відсотка за кредит. Певний відсоток дозволяється сплачувати в момент надання або повернення кредиту, а також внесками відповідних сум через певні (рівномірні) проміжки часу. Такі методи забезпечують більшу гнучкість і ефективність системи кредитування.
На етапі реалізації проекту підприємець приймає рішення щодо вибору найбільш прийнятного способу формування підприємницького капіталу. Рішення має базуватись на результатах порівняльного аналізу всіх доступних на даний час можливостей формування капіталу. Доступними вважаються всі виявлені джерела формування капіталу.
При формуванні стартового (початкового) капіталу підприємець має враховувати не тільки його загальну величину у вартісному виразі, а й прогнозовану економічну вигоду від вкладення у власне діло. Для цього звичайно він має визначити з достатньою вірогідністю очікувану прибутковість проекту і строк окупності капіталу (інвестицій), розрахований з використанням показника чистого прибутку.
Реальна можливість сформувати необхідний стартовий капітал разом з бажанням і здатністю започаткувати власне діло є обов’язковою передумовою здійснення потрібної суспільству ефективної підприємницької діяльності. Її активне і вміле використання сприятиме розвитку економіки України і підвищенню добробуту населення.
Підвищенню інвестиційної активності суб'єктів підприємницької діяльності сприяє прийнятий у грудні 1997 року Закон України "Про лізинг". Він дає можливість значно прискорити процес оновлення виробництва, отримати споживачами на вигідних умовах обладнання, оздоровити фінансовий стан підприємств-товаровиробників.
Привабливість лізингу полягає ось у чому:
— по-перше, лізинг дає можливість отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів, причому не в грошовому вигляді, що викликає певні ускладнення, а в машинах та устаткуванні, які потрібні для виробничої діяльності;
— по-друге, до лізингових операцій залучаються великі кошти банківських установ, страхових, акціонерних та інших товариств, що знаходяться безпосередньо в Україні;
— по-третє, лізинг більш привабливий для українських споживачів і дає можливість підприємствам, господарським товариствам, що не мають достатнього капіталу для купівлі обладнання, отримати його шляхом оренди (на вигідніших умовах, ніж за контрактами купівлі-продажу).
Для порівняння: якщо підприємство закуповує необхідне устаткування за рахунок власних коштів та довгострокових банківських кредитів, то фінансує це із фонду розвитку, що формується з прибутку після його оподаткування у встановленому законодавством порядку; крім того, сплачує податок на додану вартість і купівлі-продажу.
Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій вступає в дію при укладанні контракту про надання лізингових послуг. Орендні платежі, сплачувані орендарем, входять у собівартість продукції, яку він випускає, чи послуги, які він надає, а після повної сплати вартості орендованого устаткування підприємство, як правило, стає його власником. У даному випадку кошти, що витрачаються як на орендні платежі, так і на викуп орендованого устаткування, формуються з прибутку підприємства до його оподаткування.
Лізинг вигідний і орендодавцю, бо передбачає стовідсоткове покриття всіх капітальних та інших витрат і отримання прибутку не меншого, ніж від інших операцій.
З точки зору орендаря, економічні переваги лізингових угод виявляються в 4-х групах факторів. Це поява зручного джерела фінансування, економія коштів, зменшення ризику і стимулювання оновлення виробництва.
Лізинговий бізнес дуже позитивно впливає на економіку країни: сприятливо діє під час перехідного періоду, який характеризується спадом виробництва, нестабільністю фінансового сектора, кризою банківської системи.
Отже, лізинг можна розглядати як одну з найцікавіших та найперспективніших форм інвестування, здатну значно пожвавити процес оновлення виробництва та входження економіки України в структуру світового ринку.
Лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів — фінансовий або оперативний.
Залежно від форми здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
Об'єкт лізингу — це будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу Його в лізинг (оренду).
Майно, яке знаходиться в державній власності, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Об'єктами лізингу не можуть бути:
— об'єкти оренди державного майна, визначені в статті 4 Закону України "Про оренду державного майна", крім окремого індивідуально визначеного майна державних підприємств;
— земельні ділянки та інші природні об'єкти. Суб'єктами лізингу можуть бути:
— лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності, в тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;
— лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;
— продавець лізингового майна — суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.
Домашнє завдання: Скласти опорний конспект. Фото-звіт скинути у Viber.
Урок 3
Гр. 11 (1 гр.)
Громадянська освіта
Маркетингові дослідження
Завдання: Ознайомитися з матеріалом
Маркетингове дослідження - це систематичний пошук, збір, аналіз і подання даних і відомостей, що відносяться до конкретної ринкової ситуації, з якою довелося зіткнутися підприємству.
Маркетингове дослідження також можна визначити як систематичний збір, облік і аналіз даних по маркетингу і маркетингових проблем з метою вдосконалення якості процедур прийняття рішень і контролю в маркетинговому середовищі .
Цілі маркетингових досліджень:
1. Пошукові мети - збір інформації для попередньої оцінки проблеми і її структурування;2. Описові мети - опис обраних явищ, об'єктів дослідження та чинників, що впливають на їх стан;
3. Каузальні мети - перевірка гіпотези про наявність деякої причинно-наслідкового зв'язку;
4. Тестові мети - відбір перспективних варіантів або оцінка правильності прийнятих рішень;
5. Прогнозні мети - прогноз стану об'єкта в майбутньому.
Принциповою особливістю маркетингового дослідження, що відрізняє його від збору і аналізу, внутрішньої і зовнішньої поточної інформації є його цільова спрямованість на вирішення певної проблеми або комплексу проблем маркетингу.
Кожна фірма самостійно визначає тематику і обсяг маркетингових досліджень виходячи з наявних у неї можливостей і потреб у маркетинговій інформації, тому види маркетингових досліджень, що проводяться різними фірмами, можуть бути развнимі.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА НАПРЯМКИ, ДОСВІД ПРОВЕДЕННЯ МАРКЕТИНГОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Раніше особливо підкреслювалося, що дослідження маркетингу - це науковий аналіз всіх факторів, що впливають на маркетинг товарів і послуг. Звідси випливає, що область застосування цієї функції практично не обмежена, а тому ми будемо розглядати лише ті види досліджень, які найбільш часто зустрічаються на практиці.
По суті, мета дослідження маркетингу полягає в тому, щоб отримати відповіді на п'ять основних питань: хто? що? коли? де? і як? Пов'язаний з ними питання: чому? - розширює дослідження до зіткнення з областю соціальної психології і іноді виділяється в самостійну сферу, відому як мотиваційний аналіз (motivation research), т. Е. Вивчення мотивів поведінки покупців. (На жаль цей термін набув певного небажаний відтінок через сумнівну діяльність деяких псідоапалістов.) На практиці дослідження маркетингу зводиться до досліджень, спрямованих на розв'язання обмеженого числа періодично повторюються.
Ці дослідження нерідко проводяться на систематичній основі і можуть бути класифіковані в такий спосіб:
1. Дослідження ринку (Market Research):- визначення розміру і характеру ринку (характеристика споживачів за віком, статтю, доходу, професії і соціальним станом);
- визначення географічного розміщення потенційних споживачів;
- визначення питомої ваги товарів основних конкурентів у загальному обсязі збуту на даному ринку. Дослідження структури, складу та організації роботи збутової мережі, що обслуговує даний ринок;
- аналіз загальноекономічних та інших зовнішніх тенденцій, що впливають на структуру ринку.
2. Дослідження збуту (Sales Research):
- визначення відмінностей в обсязі збуту по окремих районах;
- встановлення і перегляд кордонів збутових районів. Планування відвідувань клієнтів комівояжерами. Зміна ефективності роботи збутовиків;
- оцінка методів торгівлі і стимулювання збуту. Аналіз ефективності розподільчої мережі в розмірі "витрати - прибуток". Інвентаризація товарних запасів роздрібної мережі.
3. Дослідження споживчих властивостей товарів (Product Research):
- аналіз сильних і слабких сторін конкуруючих товарів
(т.е. товарів не тільки своєї фірми, але і її конкурентів);
- пошуки нових способів застосування виробів. Аналіз задумів нових виробів. Випробування нових виробів із залученням споживачів. Дослідження в області упаковки. Вивчення можливостей спрощення асортименту.
4. Дослідження реклами (Advertising Research):
- аналіз ефективності рекламних оголошень;
- аналіз ефективності засобів поширення реклами;
- аналіз ефективності рекламної роботи.
5. Економічний аналіз (Business Economics):
- аналіз "витрати - випуск";
- короткострокове і довгострокове прогнозування, засноване на аналізі тенденцій;
- аналіз "ціна - прибуток".
6. Мотиваційний аналіз (Motivation Research).
7. Дослідження зовнішньоторговельного маркетингу (Export Marketing Research).
Наведений вище перелік аж ніяк не є вичерпним, а лише намічає в загальних рисах кордону можливої дослідницької діяльності.
СПОСОБИ ОРГАНІЗАЦІЇ МАРКЕТИНГОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Організація дослідження за допомогою власного дослідницького відділу
Власний дослідний відділ займається маркетинговими дослідженнями відповідно до інформаційних потреб фірми.переваги:
- Дослідження власними силами обходяться дешевше, ніж замовні.
- Конфіденційність висока, так як коло присвячених учасників вузьке.
недоліки:
- Досвід проведення досліджень обмежений, фахівці, як правило, більш широкого профілю.
- Об'єктивність результатів дослідження може бути поставлена під сумнів, оскільки ставлення співробітників може бути упередженим на користь власної фірми; крім того, дослідники залежні від керівництва.
- Технічне забезпечення несуттєве; як правило, є найбільш універсальне обладнання та програмне забезпечення.
Організація дослідження за допомогою спеціалізованого дослідницького агентства
Спеціалізовані дослідницькі агентства виконують різноманітні дослідження, результати яких можуть допомогти фірмі вирішити наявні проблеми.переваги:
- Якість проведення дослідження високе, так як дослідницькі фірми мають багатий досвід, володіють фахівцями високої кваліфікації в області проведення досліджень.
- Результати дослідження мають високу об'єктивністю, так як дослідники незалежні від замовника.
- Спеціалізованими фірмами надаються великі можливості при виборі методів дослідження внаслідок наявності спеціального обладнання для проведення досліджень і обробки їх результатів.
недоліки:
- Вартість дослідження досить висока, дослідження обходяться дорожче, ніж виконані внутрішньої дослідницькою групою.
- Знання особливостей продукту обмежена загальними уявленнями.
- Існує більш висока ймовірність витоку інформації, так як в проведенні дослідження задіяно багато осіб.
ВІДДІЛ МАРКЕТИНГОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Рішення створити власний відділ дослідження маркетингу залежить від оцінки тієї ролі, яку він може зіграти далі в діяльності фірми в цілому. Така оцінка носить в основному якісний характер і різна для різних фірм, що перешкоджає встановленню точних критеріїв. Для наших цілей достатньо припустити, що рішення про створення такого структурного підрозділу прийнято і увага сконцентрована на тих питаннях, які в цьому випадку повинні враховуватися.
Вони можуть бути згруповані таким чином:
- роль і функції даного відділу;- його положення в організаційній структурі фірми;
- роль і функції керуючого відділом.
Роль і функції відділу дослідження маркетингу
При розгляді наведеного вище переліку видів досліджень, що відносяться до маркетингу, очевидно, що для того, щоб охопити всі названі області, потрібен був би дуже великий відділ. Якщо фірма приймається за подібну роботу вперше, їй настійно рекомендується створити список завдань, розташувавши їх за ступенем важливості, і обмежитися спробою домогтися спочатку рішення найбільш важливих з них. Це не означає, що інші дослідження не треба проводити зовсім, оскільки встановлення занадто жорстких демаркаційних ліній між завданнями може привести лише до негнучкості підходу і до того, що допоміжні дослідження, що доповнюють основні, будуть занедбані.Занадто часто фірми роблять помилку, покладаючи на щойно створений відділ дослідження маркетингу відповідальність за ведення прийнятої в фірмі звітності. Передача йому цієї функції неминуче породжує тертя і знижує ефективність роботи фірми, так як, з одного боку, це гальмує роботу підрозділів, які потребують звітних даних для своєї поточної діяльності, наприклад, торгового відділу, а з іншого - відволікає відділ дослідження маркетингу від його основної функції - дослідження. У тих випадках, коли створення спеціалізованого дослідницького відділу передує велика робота по підбору даних і ведення звітності, краще якщо інші відділи збережуть за собою цю функцію, надаючи в міру необхідності наявні у них відомості. Щоб уникнути як дублювання, так і розпилення зусиль, потрібно чітко визначити обов'язки кожного підрозділу і від відділу дослідження маркетингу слід вимагати тільки ті звіти, які істотні для внутрішньофірмових досліджень.
Місце для дослідження маркетингу в організаційній структурі фірми
Розташування відділу дослідження маркетингу в рамках фірми в значній мірі залежить від її організаційної структури . Як правило, він повинен мати безпосередній зв'язок з директором-розпорядником, так як цей відділ виконує консультативну функцію і в багатьох випадках постачає головного адміністратора вихідними даними, на базі яких будується загальна політика фірми (на відміну від оперативних рішень).У великих організаціях, в яких директора-виконавці очолюють підрозділи, утворені за функціональною ознакою, на директора по маркетингу може бути покладена відповідальність за визначення напрямку робіт дослідницького відділу і за рішення того, які доповіді повинні представлятися керівнику фірми. Навіть в цьому випадку доцільно передбачити прямий зв'язок між директором-розпорядником і, дослідницьким відділом, з тим, щоб з одного боку, гарантувати, що доповіді, в яких піддається критиці той чи інший аспект діяльності фірми, будуть заслухані керівником фірми, щоб уникнути погіршення взаємин між директором з маркетингу і директорами, відповідальними за інші підрозділи. Крім того, саме директор-розпорядник займається питаннями ефективності діяльності фірми в цілому і. отже, може краще, ніж інші керівники оцінити значення результатів досліджень для того чи іншого відділу.
Деякі автори вважають, що керуючий відділом дослідження маркетингу повинен мати такий же статус, який мають керівники основних оперативних структурних одиниць, однак це невірно через зазвичай існуючих відмінностей у розмірах відділів і рівні відповідальності. За умови, що керуючий має доступ до правління директорів, його статус повинен безпосередньо визначатися тим значенням, яке має відділ в рамках організації в цілому.
Роль і функції керуючого відділом дослідження маркетингу
Характер роботи керуючого відділом дослідження маркетингу залежить від величини і функції відділу, а також від ступеня контролю і керівництва зверху. При цьому в будь-якому випадку керуючий повинен бути людиною компетентним в свій області і володіти особистої принциповістю і чесністю. Компетентність передбачає не тільки наявність досвіду і знань в області маркетингу і методів його аналізу, а й здатність перетворювати проблеми управління в реальні дослідницькі проекти, що здійснюються з урахуванням обмежень у часі і в фінансових коштах.Вимога особистої принциповості і чесності означає, що керуючий відділом дослідження маркетингу повинен трактувати результати проведених аналізів об'єктивно, відповідно до загальноприйнятих принципів наукових досліджень. "Статистика на службі у брехні" - такий стан може існувати лише тоді, коли безпринципні люди використовують факти, сфабриковані за допомогою суб'єктивного відбору, маніпуляцій і навмисної подачі, для доказу безпідставних висновків, т. Е., Як кажуть дослідники, "підшукують дані" .
Керуючий повинен відповідати не тільки основним вимогам, названим вище, але, крім того, володіти якостями, які необхідні на всіх керівних посадах, а саме: мати здібності до адміністративної роботі, вміти розуміти поведінку людей і бути в змозі ефективно на них впливати.
ПЛАНУВАННЯ І ПРОВЕДЕННЯ МАРКЕТИНГОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Процес маркетингового дослідження
Дослідження в області маркетингу можуть бути розділені на дві основні категорії: постійні та епізодичні. Маркетинг - безперервний процес, що відбувається в постійно мінливих умовах. Тому систематичне проведення досліджень має істотне значення, якщо фірма хоче залишитися обізнаною про зміни основних факторів, що визначають попит, і бути в змозі відповідним чином видозмінювати свою політику. Велику інформацію такого типу збирають спеціалізовані організації та державні відомства, однак ця інформація нерідко носить занадто узагальнений характер і не може задовольняти специфічним вимогам окремої фірми. В результаті її доводиться доповнювати дослідженнями, проведеними самою фірмою.Крім того, багато ситуацій маркетингу настільки своєрідні (наприклад, випуск на ринок нового товару), що вимагають проведення спеціальних досліджень.
Такі дослідження виконують за визначеною схемою, що складається з наступних етапів:
- обгрунтування необхідності проведення дослідження;- аналіз чинників, що обумовлюють цю необхідність, т. е. формулювання проблеми;
- точне формулювання мети дослідження;
- складання плану експерименту або обстеження на основі аналізу, передбаченого в п. 2;
- збір даних;
- систематизація та аналіз даних;
- інтерпретація результатів, формулювання висновків, рекомендації;
- підготовка і подання доповіді, що містить результати дослідження;
- оцінка результатів заходів, вжитих на підставі висновків дослідників, т. е. встановлення зворотного зв'язку.
Очевидно, що постійні дослідження будуються за тією ж схемою як і спочатку, проте в подальшому перші чотири етапи відпадають.
Схема розробки маркетингового дослідження
Етапи маркетингового дослідження:
1. Формулювання проблеми ситуації;2. Попереднє планування дослідження;
3. Узгодження з керівництвом;
4. Отримання, збір інформації;
5. Обробка і підготовка інформації;
6. Економічна оцінка;
7. Підведення підсумків.
ПЕРВИННІ І ВТОРИННІ ДАНІ
Для отримання даних при проведенні будь-якого наукового дослідження використовується два основних типи джерел інформації - первинні і вторинні. Вторинні джерела - це наявні дані, які завжди слід вивчати в першу чергу. Нерідко, однак, виявляється, що ці дані були зібрані з цілями вельми далекими від основного напрямку проведеного дослідження, а тому їх необхідно доповнити шляхом збору нових, або первинних, даних. Ця різниця між джерелами інформації знаходить відображення в існуванні двох різних термінів - кабінетне дослідження (research) і внекабінетних дослідження (field research).
Збір первинних даних
Первинні дані можна зібрати за допомогою одного з трьох методів - спостереження, експерименту і вибіркового обстеження, а також шляхом їх поєднання. Спостереження - найбільш простий метод, але дає зазвичай найменш задовільні результати. Суть його полягає в спостереженні за процесами, пов'язаними з досліджуваним фактором. Прикладом, який ілюструє цей спосіб, є вимір потоків покупців в магазинах, що послужило основою для встановлення багатьох принципів планування торгових приміщень.Техніка спостереження в значній мірі визначається кваліфікацією і об'єктивністю спостерігача і обмежена необхідністю дотримуватися секретності з тим, щоб на закономірностях поведінки покупців не відбилося свідомість того, що вони піддаються вивченню. До того ж зовнішня поведінка рідко проливає досить світла на внутрішні мотиви поведінки покупців і процеси прийняття рішень, а саме їх і намагаються зазвичай визначити.
При проведенні експерименту можна здійснювати контроль, відсутність якого характерно для методів спостереження, а обходиться експеримент зазвичай дешевше, ніж вибіркове обстеження. Основний недолік експериментального методу полягає в труднощі відтворення нормальної поведінки в лабораторних умовах. Частково ця трудність може бути подолана шляхом проведення експерименту в природній обстановці, наприклад, при випробуванні упаковки шляхом приміщення дослідного зразка на полиці магазину. Однак для того щоб результати таких випробувань були достовірними, значення всіх змінних, крім тієї, яка в даний момент вивчається, повинні залишатися незмінними. Труднощі розпізнання як характеру, так і впливу інших змінних можуть бути в значній мірі подолані шляхом повторення експерименту стільки раз, щоб можна було вивести середній або представницький результат, а також за допомогою контрольного експерименту, який зазвичай складається в постановці досвіду, ідентичного з проведеним у всьому , крім контрольної змінної, причому приймається, що всі виникаючі розбіжності обумовлені впливом саме цієї змінної.
Зміна тільки однієї змінної може виявитися занадто дорогим і трудомістким зважаючи на велике число змінних, які потребують випробування. Наприклад, у випадку з випробуванням нової упаковки можна спробувати визначити окремо вплив назви, кольору, розміру, форми, цінності інформації і т. Д., А також загальне враження. В даний час розроблені такі прийоми, як метод латинських квадратів і метод факторного аналізу, що дозволяють проводити багатофакторний аналіз. Їх докладний опис можна знайти в багатьох сучасних працях по статистиці .
Домашнє завдання: Провести маркетингові дослідження власного виробу (маку). Фото-звіт скинути у Viber.
Коментарі
Дописати коментар