Дистанційне навчання 13.10.22

Урок 1

Група №12

Громадянська освіта

Тема 10

Поняття людської гідності. Людська гідність - основа природного права

Завдання: Ознайомитися з матеріалом

Кожна людина певним чином сприймає, усвідомлює себе, знає свої особисті якості. Кожному цікаво, як сприймають його інші, й хочеться, щоби самосприймання збігалося з думкою інших.

Почуття гідності — самовідчуття (і пов’язана з цим поведінка) людини, яка високо оцінює власні соціальні можливості та свою суспільну цінність.

Людина з почуттям власної гідності вимоглива і до себе, й до інших. Гідність формує людину, впевнену у власних силах, у своїх справах і вчинках. Зрештою, людина досягає гармонії власного «Я» із зовнішньою позитивною оцінкою суспільства. Така гармонія зумовлює відчуття щастя й наповненості життя. Гідність окрилює людину, змушує її ставити нові цілі та досягати вищих результатів, визначає особистісний ріст і розвиток.

Людська гідність — це сукупність моральних, світоглядних, професійних якостей людини, які дають їй підстави для самоповаги і для усвідомлення своєї суспільної цінності.

Гідність — це морально-етична цінність, що позначає самоусвідомлення та самоповагу людської особистості. Гідність — невід’ємна частина особистості.

Близькою до «гідності» категорією, що також відображає моральну цінність особистості, є «честь». Близькі за значенням, вони, проте, мають важливі смислові відмінності. Честь як моральний феномен — це передусім зовнішнє суспільне визнання і схвалення вчинків людини, її досягнень, що виявляється в репутації, авторитеті, славі. Тому почуття честі, внутрішньо властиве особистості, пов’язане з прагненням домогтися високої оцінки з боку інших, похвали, популярності.

Гідність дозволяє людині відчувати себе потрібною і корисною суспільству. Як моральна категорія гідність — основна цінність, що передбачає шанобливе ставлення особистості до себе і, як наслідок, до інших, тому що повага до інших — це один із проявів цієї якості. Суспільство гідних людей — це мета розвитку кожної держави. У суспільному житті гідність людини має свій прояв — виконувати відповідально доручену роботу, почуття патріотизму; обов’язок щодо своєї держави, обов’язок перед батьками, дітьми якісно виконуватиме тільки людина, яка має почуття власної гідності.

Людська гідність як прояв внутрішньої сутності людини й одна з основних її моральних цінностей є основою природного права. Сутність цього права коріниться в природі людської особистості. Для того, щоб залишатися людиною, особа не лише повинна мати право на збереження самої себе, власної гідності, а й поважати гідність інших людей. Це досягається, зокрема, усвідомленням не тільки своїх прав, а й обов’язків.

Людська гідність розглядається як така базова цінність, крізь призму якої повинні сприйматись інші загальнолюдські і правові цінності, такі як свобода, справедливість і рівність. Тому людська гідність є тим чинником, що формує гармонію в межах норм права. Щодо позитивного (державного) права, то воно може бути ефективним регулятором суспільних відносин лише в тому разі, коли ґрунтується на засадах природного права. Таким чином, людська гідність — основа природного права та вихідна ідея формування позитивного права у правовій державі.

Поняття невід’ємної, вродженої людської гідності є основним поняттям концепції прав людини, що походить із самої сутності людства. Права людини не можуть гарантувати справедливості чи добробуту — вони захищають від приниження людської гідності, яка є першою цінністю, що лежить в основі концепції прав людини.

Другою фундаментальною цінністю концепції прав людини є рівність. Держава не повинна і не може когось виокремлювати. Державна влада покликана забезпечити хоча б мінімальні умови всім, хто перебуває під її юрисдикцією, щоб вони могли жити з почуттям людської гідності.

Іншими цінностями, на яких має ґрунтуватися співіснування людей, є свобода, недискримінація, толерантність, справедливість, відповідальність.

Домашнє завдання: Скласти опорний конспект. Фото-звіт скинути у Viber.

Урок 2

Тема 11

Рівноправність. Охорона й захист людської гідності

Завдання: Ознайомитися з матеріалом

Гідність (як і честь) кожної людини охороняється та захищається, причому як на міжнародному, так і на внутрішньодержавному рівні. Держава гарантує і охороняє людську гідність, установлюючи відповідні механізми, за допомогою яких кожен може захистити гідність і честь. Так, відповідно до статті 3 Конституції України, честь та гідність людини визнають вищими соціальними цінностями. А стаття 28 Основного Закону гарантує, що кожен має право на повагу до його гідності. Стаття 297 Цивільного кодексу України також закріплює право на повагу до гідності та честі. Право на повагу до гідності складається з таких складових частин: а) право на гідність; б) право на недоторканність гідності; в) право на захист гідності у випадку порушення.

Право на гідність — це особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як особистості, право на усвідомлення цієї цінності й усвідомлення значущості себе як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному житті. Право на недоторканність гідності полягає у забороні здійснювати будь-які дії, якими може бути порушене це особисте немайнове право. Найчастіше право на честь та гідність може порушуватися поширенням недостовірної інформації. При цьому неважливо, яким способом здійснюється поширення інформації (усним, письмовим, за допомогою творів мистецтва, за допомогою міміки, жестів та інших усталених дій, через засоби масової інформації, за допомогою електронних комунікацій тощо). Основним є те, щоб ця інформація стосувалася певної особи, була викладена недостовірно та порушувала це право.

До інших способів порушення права на честь і гідність належать такі: вчинення певних незаконних насильницьких дій над особою, наприклад, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує людську гідність, поводження та покарання; примусові медичні досліди та експерименти тощо. За такі порушення законодавство України передбачає кримінальну відповідальність (розділ ІІІ Особливої частини Кримінального кодексу України визначає, які діяння є злочинами проти волі, честі та гідності особи та яка відповідальність настає за їх скоєння).

Домашнє завдання: Скласти опорний конспект. Фото-звіт скинути у Viber.

Урок 3

Група №19

Громадянська освіта

Тема 10

Поняття людської гідності. Людська гідність - основа природного права

Завдання: Ознайомитися з матеріалом

Кожна людина певним чином сприймає, усвідомлює себе, знає свої особисті якості. Кожному цікаво, як сприймають його інші, й хочеться, щоби самосприймання збігалося з думкою інших.

Почуття гідності — самовідчуття (і пов’язана з цим поведінка) людини, яка високо оцінює власні соціальні можливості та свою суспільну цінність.

Людина з почуттям власної гідності вимоглива і до себе, й до інших. Гідність формує людину, впевнену у власних силах, у своїх справах і вчинках. Зрештою, людина досягає гармонії власного «Я» із зовнішньою позитивною оцінкою суспільства. Така гармонія зумовлює відчуття щастя й наповненості життя. Гідність окрилює людину, змушує її ставити нові цілі та досягати вищих результатів, визначає особистісний ріст і розвиток.

Людська гідність — це сукупність моральних, світоглядних, професійних якостей людини, які дають їй підстави для самоповаги і для усвідомлення своєї суспільної цінності.

Гідність — це морально-етична цінність, що позначає самоусвідомлення та самоповагу людської особистості. Гідність — невід’ємна частина особистості.

Близькою до «гідності» категорією, що також відображає моральну цінність особистості, є «честь». Близькі за значенням, вони, проте, мають важливі смислові відмінності. Честь як моральний феномен — це передусім зовнішнє суспільне визнання і схвалення вчинків людини, її досягнень, що виявляється в репутації, авторитеті, славі. Тому почуття честі, внутрішньо властиве особистості, пов’язане з прагненням домогтися високої оцінки з боку інших, похвали, популярності.

Гідність дозволяє людині відчувати себе потрібною і корисною суспільству. Як моральна категорія гідність — основна цінність, що передбачає шанобливе ставлення особистості до себе і, як наслідок, до інших, тому що повага до інших — це один із проявів цієї якості. Суспільство гідних людей — це мета розвитку кожної держави. У суспільному житті гідність людини має свій прояв — виконувати відповідально доручену роботу, почуття патріотизму; обов’язок щодо своєї держави, обов’язок перед батьками, дітьми якісно виконуватиме тільки людина, яка має почуття власної гідності.

Людська гідність як прояв внутрішньої сутності людини й одна з основних її моральних цінностей є основою природного права. Сутність цього права коріниться в природі людської особистості. Для того, щоб залишатися людиною, особа не лише повинна мати право на збереження самої себе, власної гідності, а й поважати гідність інших людей. Це досягається, зокрема, усвідомленням не тільки своїх прав, а й обов’язків.

Людська гідність розглядається як така базова цінність, крізь призму якої повинні сприйматись інші загальнолюдські і правові цінності, такі як свобода, справедливість і рівність. Тому людська гідність є тим чинником, що формує гармонію в межах норм права. Щодо позитивного (державного) права, то воно може бути ефективним регулятором суспільних відносин лише в тому разі, коли ґрунтується на засадах природного права. Таким чином, людська гідність — основа природного права та вихідна ідея формування позитивного права у правовій державі.

Поняття невід’ємної, вродженої людської гідності є основним поняттям концепції прав людини, що походить із самої сутності людства. Права людини не можуть гарантувати справедливості чи добробуту — вони захищають від приниження людської гідності, яка є першою цінністю, що лежить в основі концепції прав людини.

Другою фундаментальною цінністю концепції прав людини є рівність. Держава не повинна і не може когось виокремлювати. Державна влада покликана забезпечити хоча б мінімальні умови всім, хто перебуває під її юрисдикцією, щоб вони могли жити з почуттям людської гідності.

Іншими цінностями, на яких має ґрунтуватися співіснування людей, є свобода, недискримінація, толерантність, справедливість, відповідальність.

Домашнє завдання: Скласти опорний конспект. Фото-звіт скинути у Viber.

Урок 4

Тема 11

Рівноправність. Охорона й захист людської гідності

Завдання: Ознайомитися з матеріалом

Гідність (як і честь) кожної людини охороняється та захищається, причому як на міжнародному, так і на внутрішньодержавному рівні. Держава гарантує і охороняє людську гідність, установлюючи відповідні механізми, за допомогою яких кожен може захистити гідність і честь. Так, відповідно до статті 3 Конституції України, честь та гідність людини визнають вищими соціальними цінностями. А стаття 28 Основного Закону гарантує, що кожен має право на повагу до його гідності. Стаття 297 Цивільного кодексу України також закріплює право на повагу до гідності та честі. Право на повагу до гідності складається з таких складових частин: а) право на гідність; б) право на недоторканність гідності; в) право на захист гідності у випадку порушення.

Право на гідність — це особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як особистості, право на усвідомлення цієї цінності й усвідомлення значущості себе як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному житті. Право на недоторканність гідності полягає у забороні здійснювати будь-які дії, якими може бути порушене це особисте немайнове право. Найчастіше право на честь та гідність може порушуватися поширенням недостовірної інформації. При цьому неважливо, яким способом здійснюється поширення інформації (усним, письмовим, за допомогою творів мистецтва, за допомогою міміки, жестів та інших усталених дій, через засоби масової інформації, за допомогою електронних комунікацій тощо). Основним є те, щоб ця інформація стосувалася певної особи, була викладена недостовірно та порушувала це право.

До інших способів порушення права на честь і гідність належать такі: вчинення певних незаконних насильницьких дій над особою, наприклад, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує людську гідність, поводження та покарання; примусові медичні досліди та експерименти тощо. За такі порушення законодавство України передбачає кримінальну відповідальність (розділ ІІІ Особливої частини Кримінального кодексу України визначає, які діяння є злочинами проти волі, честі та гідності особи та яка відповідальність настає за їх скоєння).

Домашнє завдання: Скласти опорний конспект. Фото-звіт скинути у Viber.

Урок 5

Група №23

Акціонерні компанії. Сутність та вимоги до публічних та приватних акціонерних товариств.

Завдання: Ознайомитися з матеріалом

Акціонерна компанія — основна форма організації підприємств, власність яких формується в результаті злиття капіталів засновни­ків компанії, а також випуску цінних паперів (акцій, облігацій та ін.) та їх продажу.

Продаж акцій широкому загалу на фондовій біржі здійснюють лише гігантські акціонерні компанії (див. тему. 2.1). Покупцями акцій є банки, страхові компанії, пенсійні фонди та інші колективні акціонери-власники. Об'єднання капіталів та їх поповнення за рахунок продажу акцій здійснюються з метою підприємницької діяльності. Для цього будують підприємства, інші об'єк­ти, наймають робочу силу, закуповують сировину тощо. Тому в акціонерних компаніях слід виділити дві сторони, які відображають розвиток таких елементів економічної системи, як продуктивні сили і відносини власності. У першій із них акціонерні компанії представлені в засобах виробництва (машинах, устаткуванні, будівлях тощо), наукових лабораторіях, інститутах, патентах, ліцензіях та інших об'єктах. У другій — як відносини між заснов­никами, найманими працівниками, власниками акцій, державою з приводу привласнення цих об'єктів та створе­ного в процесі праці необхідного і додаткового продукту. Таке привласнення здійснюється через виплату заробітної плати найманим працівникам, керівництву компанії, ди­відендів — власникам акцій, фіксованих доходів — влас­никам облігацій, податків — державі тощо.

Акціонерний капітал (власність) поділяється на влас­ний та позичений. Власний капітал засобів формується із отриманих від випуску і реалізації акцій та облігацій, і резервного капіталу, який утворюється у результаті від­рахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Власний капітал також може збільшуватися за рахунок наступних випусків акцій. З прибутку власникам акцій щорічно виплачують дивіденди. Але перед цим певна ча­стина прибутку акціонерних компаній йде на сплату по­датків державі, заробітну плату і премії менеджерам, по­повнення резервного фонду тощо. Резервний капітал та­кож використовується для виплати дивідендів у період погіршення економічної кон'юнктури.

Позичений капітал утворюється за рахунок банківсь­кого кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій. На початку 90-х років в акціонерному капіталі наймогут-ніших 500 американських корпорацій засоби, отримані від випуску і реалізації акцій, становили майже 20%.

Перші акціонерні компанії виникли на початку XVII ст., а перший акціонерний банк — у 1694 р. в Ан­глії. Проте до 30-х років XIX ст. їх було дуже мало. Пер­ша економічна криза 1825 p., процес переростання про­дуктивними силами вузьких меж індивідуальної капіта­лістичної власності зумовили розвиток акціонерних ком­паній і акціонерних банків, він стає економічно немину­чим. Так, індивідуальні капіталісти неспроможні були будувати залізниці, інші крупні об'єкти. Найшвидшими темпами акціонерні компанії виникали в останній трети-

ні XIX ст. У Німеччині, наприклад, наприкінці 70-х рр. майже 460 акціонерних компаній, а на початку 80-х — понад 5 тис. У Росії на початку 20-х років на­лічувалося до 2,5 тис. цих компаній.

Нині у розвинутих країнах світу кожна крупна і на­віть середня компанія, а також частина малих підпри­ємств існують у формі акціонерних, завдяки чому поси­люється цілісність економічної системи. Акціонерні ком­панії широко використовуються і для утворення та екс­пансії міжнародних монополій. Так, американська наф­това корпорація «Мобіл корпорейшен» має понад 500 фі­лій і дочірніх компаній у понад 100 країнах світу.

Після жовтневої революції в Росії акціонерні компа­нії були ліквідовані, їх відродження почалося під час проведення НЕПу. Так, у 1922 р. їх налічувалося 20, але наприкінці 20-х років вони знову були ліквідовані. У ко­лишньому СРСР ці компанії почали утворюватися напри­кінці 80-х років. Перша така акціонерна компанія вини­кла в Україні у 1988 р.

Акціонерні компанії поділяють на два основні типи: відкриті, акції яких вільно продаються і купуються всіма бажаючими (у деяких країнах, наприклад у СІЛА, їх на­зивають публічними); закриті, акції яких не надходять у вільний продаж, а розподіляються серед засновників. Середня кількість акціонерів в акціонерній компанії СІЛА — майже 60 тис., а у наймогутніших публічних ак­ціонерних компаніях — понад 3 млн.. У закритих акціо­нерних компаніях — до 300 осіб. Кількість акціонерів у розвинутих країнах Заходу постійно зростає (за винятком періоду економічних криз). Так, у СІЛА їх чисельність з 1929 по 1999 рік зросла з 1 млн. до понад 140 млн., а вар­тість акцій перевищила 13 трлн. дол.

Економічним стимулом для придбання акцій акціоне­рами є вищий рівень дивідендів порівняно з вкладанням певної суми в ощадний банк. Наприкінці 90-х років до­ходи на акції становили у США в середньому понад 20%.

Акція — вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді акціонерного това­риства.

Акція підтверджує право на участь в управлінні ним, Дає право на одержання частини прибутку у вигляді ди­віденду й участь у розподілі майна в разі ліквідації акці­онерного товариства. Як предмет постійного продажу і купівлі, акції мають ціну. Сума, зазначена в акції, — це 11 Н9мінальна вартість, а фактична ціна (за яку продано акцію) — курс акції, який перебуває у прямій залежное-

ті від розміру виплачуваного дивіденду і в оберненій _ від рівня позичкового відсотка.

Розрізняють чотири види акцій: іменні, на пред'явни­ка, привілейовані та прості. При продажу іменних акцій до книги реєстрації вносять відомості про кожну таку ак­цію (у тому числі про власника і час придбання акції), а також про їхню кількість у кожного акціонера. Такі ак­ції, як правило, випускають великим номіналом.

При реєстрації акцій на пред'явника до книги вно­сяться лише відомості про їх загальну кількість. Акції на пред'явника випускають малими купюрами.

За розміром оптимального дивіденду акції поділяють на привілейовані та прості. На привілейовані акції диві­денди виплачують у формі стабільного, заздалегідь фік­сованого відсотка незалежно від поточного прибутку ком­панії. Тому після задоволення прав власників облігацій дивіденди виплачують на привілейовані акції, а в разі лі­квідації акціонерного товариства їх власникам поверта­ють вкладені в акції кошти за їх номінальною ціною.

На прості акції виплачують дивіденди залежно від величини прибутку акціонерного товариства в поточному році. Тому із зростанням його власники основної кілько­сті таких акцій отримують великі прибутки. Але власни­ки привілейованих акцій не беруть участі в управлінні акціонерним підприємством.

Формально кожний власник акції є співвласником акціонерного товариства і має право на прийняття рі­шень. Насправді лише володіння певною кількістю акцій робить їх власника співвласником акціонерної компанії. Для цього слід мати таку кількість акцій, дивіденди на які становили б не менше 7—10% щорічної заробітної плати найманого працівника.

Щодо прийняття рішень акції поділяються на «одноголосі», «багатоголосі» та «безголосі». Серед насе­лення розповсюджуються, як правило, «одноголосі», а керівництво акціонерними компаніями зосереджується в руках власників крупних пакетів акцій. За визнанням американського економіста Дж. Гелбрейта, права пере­важної більшості акціонерів ігноруються.

Власники звичайних акцій найбільше ризикують У разі погіршення економічної кон'юнктури або банкрутст­ва компанії. Водночас останніми роками держава у бага­тьох розвинутих країнах світу створила певну систему захисту дрібних акціонерів від можливих втрат.

В Україні на початку 2001 р. налічувалося майже 15 млн. акціонерів, переважна більшість з яких не отриму­вала жодних дивідендів або отримувала мізерні суми, тобто була «паперовими» власниками. =

Оскільки «голосуючі» акції дають право щорічно оби­рати президента акціонерної компанії, раду директорів, то наприкінці XIX — на початку XX ст. для того, щоб вирішення цього питання залежало від однієї особи, тре­ба було зосередити в одних руках 51% загальної кілько­сті акцій. Така кількість називається контрольним паке­том акцій. Із збільшенням чисельності акціонерів, роз­киданих по всій країні, та зростанням могутності акціо­нерних компаній для придбання контрольного пакета ак­цій потрібна була все менша їх частка. Нині у розвину­тих країнах світу для цього достатньо зосередити в одних руках до 5% загальної кількості акцій. Контрольними пакетами акцій, як правило, володіє вузьке коло найба-гатших осіб або фінансових інститутів — комерційних банків, страхових компаній та ін. Крім того, за його до­помогою встановлюється багатоступінчаста система за­лежності та контролю однієї могутньої компанії за інши­ми, меншими компаніями. Так «Дженерал моторз» таким чином контролює понад 40 дочірніх компаній (компанії, що потрапили в залежність від наймогутніших компаній, які придбали їх контрольні пакети акцій). Завдяки цьому посилюється цілісність економічної системи.

Суперечності акціонерних компаній. В Україні та ін­ших державах колишнього СРСР відбуваються процеси роздержавлення та приватизація економіки. Основним засобом здійснення їх є перетворення державних підпри­ємств на акціонерні компанії. Так, у 2001 р. майже 36 тис. середніх та крупних підприємств стали акціонер­ними компаніями, в тому числі 12, 5 тис. — відкритими.

У побудові регульованої ринкової економіки в Україні акціонерна власність може виконувати важливі функції.

Позитивними рисами акціонерної власності є:

1) за певних умов (наявності довіри до держави, по­вернення трудових заощаджень тощо) значне розширен­ня джерела нагромадження за рахунок вкладів в ощад­них банках. Здавалося б, ці кошти держава могла б та­кож успішно використати на потреби населення, як і ак­ціонерну форму нагромадження. Проте в ощадних бан­ках використання вкладів повністю ізольоване від вкла­дників, а в акціонерних товариствах така ізоляція знач­ною мірою усувається;

2) сприяння демократизації управління підприємст­вами, створенню їх матеріально-технічної бази в різних галузях промисловості, сільського господарства, поліп­шенню використання робочого часу, функціонування жи-

вої праці, зростанню творчої ініціативи робітників і службовців, їх залученню до управління виробництвом, демократизації відносин власності на підприємстві. Це допоможе подолати відчуженість працівників від засобів виробництва та виробленого продукту, від економічної, а отже, й від політичної влади;

3) забезпечення значного зменшення диспропорції в економіці: між попитом і пропозицією, між першими і другими підрозділами, групою «А» і групою «Б» тощо. Ця мета буде досягнута за допомогою акумулювання значної частини трудових заощаджень населення, швид­кого будівництва на ці кошти підприємств, що випуска­тимуть гостродефіцитні товари (легкові автомобілі, мало­габаритні трактори, вантажівки, відеотехніку тощо), на­дання цих товарів акціонерам, які вкладають свої гроші за цільовим призначенням. Частину устаткування для но­вих заводів можуть виготовляти підприємства-акціонери;

4) сприяння ефективному регулюванню кількості гро­шей. Так, продаючи акції, держава зменшує кількість грошей, а скуповуючи, збільшує її. Поширення акціонер­ної форми власності також сприятиме розвитку товарно-грошових відносин, впровадженню госпрозрахунку, само­окупності, самофінансування, самоуправління;

5) сприяння поліпшенню якості функціонування та розвитку техніко-економічних відносин, тобто відносин спеціалізації, кооперування, концентрації виробництва тощо. Цієї мети буде досягнуто як через продаж акцій підприємствам-суміжникам, так і через посилення конт­ролю працівників за якістю комплектуючих деталей;

6) сприяння раціоналізації процесу управління під­приємством вищими організаціями. Зокрема, право міні­стерств і відомств бути пайовиками акціонерних підпри­ємств послабить відомчу монополію, підвищить зацікав­леність їх в активному розвитку підприємств і об'єднань, сприятиме скороченню управлінського апарату, демокра­тизації процесу управління. Це посилить боротьбу з бю­рократизацією, послабить адміністративні методи управ­ління економікою;

7) прискорення міжгалузевого переливання капіталів в інші галузі, в яких виробляють гостродефіцитні товари народного споживання. Це стимулюватиме використання досягнень НТР з базових наукомістких галузей промис­ловості в АПК, легкій промисловості, сфері послуг. Негативними рисами акціонерної власності є: 1)  можливість   за  допомогою   акцій   централізувати трудові заощадження і таким чином посилювати еконо­мічний контроль за значною кількістю населення;

2) купивши контрольний пакет акцій (нині для цього еобхідно зосередити в одних руках менше 5% їх загаль­ної кількості), гігантські корпорації встановлюють конт-поль над дрібнішими компаніями, а через «систему уча­сті», тобто багатоступінчасту систему залежності та кон-трол'ю, контролюють капітал інших фірм, який у декіль­ка разів перевищує їх власні активи;

3) акціонерні компанії вдаються до різних фінансових махінацій на фондових біржах, здобуваючи додаткову можливість надмірного збагачення. Так, Дж. Гетті за ко­роткий час збільшив одержане від батька майно з 15 млн. дол. до понад 2 млрд. дол. і став мільярдером, скуповую­чи акції за «викидними» цінами у роки депресії;

4) за допомогою акцій активно ведеться підкуп ви­щих чиновників державного апарату, законодавців;

5) акціонерна форма підприємництва використовується як засіб економічного примусу для викуповування нерента­бельних філіалів крупної монополії. Так, у 1982 р. корпо­рація «Дженерал моторз» змусила 1,4 тис. найманих пра­цівників одного зі своїх заводів повністю викупити його. У тому ж році інша американська компанія «Нейшнл стіл» змусила 11 тис. осіб викупити один зі своїх нерентабельних сталеплавильних заводів. Ці нерентабельні, обтяжені борга­ми підприємства продаються, як правило, за ціну, яка перевищує їхню вартість. Так, щоб забезпечити належний технічний рівень сталеплавильного заводу «Нейшнл стіл», необхідно було витратити 650 млн. дол., а щоб завод ви­жив, — знизити рівень заробітної плати, пенсій, трива­лість оплачуваної відпустки, подовжити робочий день.

Домашнє завдання: Зробити опорний конспект. Фото-звіт скинути у Viber.

Урок 6

Група №29

 Технології

Тема 8

Розроблення ескізного малюнка виробу

Домашнє завдання: Розробити ескізний малюнок виробу (мак). Фото-звіт скинути у Viber.

Громадянська освіта

Поняття мас-медіа. Роль інформації та медіа в сучасному світі.

Завдання: Ознайомитися з матеріалом

Сучасні медіа є частиною нашого навколишнього середовища. Ми всі щоденно користуємося ними пасивно чи активно, з медіаджерел дістаємо інформацію, емоції, спілкування, під впливом медіа формується наш світогляд. Медіа — це канали й інструменти передачі та збереження інформації або даних.

Мас-медіа (медіа) — засоби одночасної передачі інформації групі людей, тобто канали масової інформації (радіо, телебачення, преса, кіно, фотографія, відео, мультимедійні комп’ютерні системи, Інтернет тощо); технічні засоби створення, запису, копіювання, тиражування, зберігання, поширення, сприйняття інформації та обміну її між автором медіатексту й масовою аудиторією. Мас-медіа в ширшому користуванні означають єдине середовище, яке використовують, щоб передавати будь-які дані в будь-яких цілях.

Ми часто вживаємо термін не мас-медіа, а засоби масової інформації (ЗМІ). Різниця між ними полягає в змісті цих засобів. ЗМІ — це абревіатура від колишнього «засоби масової інформації та пропаганди», які характерні для тоталітарного чи авторитарного режимів, фінансуються бюджетними грошима й забезпечують насадження відповідної ідеології керівної партії чи лідера. Такі засоби не мають зворотного зв’язку між аудиторією та редакціями щодо публікацій та ефірів.

Медіа, від «медіум», посередник, є посередниками між читацькими/глядацькими/слухацькими аудиторіями, для яких працюють, та редакціями й бізнесами, що розміщують у мас-медіа свою рекламу (інформацію) для цих аудиторій, а отже, фінансово підтримують медіа, гарантуючи їм політичну незалежність.

Ще зовсім недавно, до бурхливого розвитку інформаційного суспільства, актуальним був вислів Уінстона Черчілля: «хто володіє інформацією, той володіє світом».

Прокоментуйте вислів Черчілля. На вашу думку, чи залишається він актуальним нині, коли цифрові та інтерактивні технології комунікації стрімко увірвалися в наше життя й доступом до інформації володіють усі?

Нині важливіше не володіти інформацією, а вміти відбирати корисну для себе інформацію зі щоденного інформаційного потоку, знаходити новий зміст, створювати й моделювати нові меседжі, засвоювати повідомлення, вміти розрізняти маніпуляції та критично мислити. Інформація — будь-які відомості, створенні людиною для передачі в часі та/чи просторі. Прийом, обмін та використання інформації становить інформаційний процес. Інформація, яку ми засвоїли й використовуємо, стає знаннями. Процес опрацювання інформації залежить від багатьох факторів.

Інформація з обмеженим доступом — та, що становить державну таємницю, оголошення якої наносить шкоду державі, суспільству або окремій особі. Інформація сприяє взаємодії різних груп людей, тому інформаційна взаємодія виступає найважливішою формою соціальної взаємодії. Можна сказати, що зараз увесь світ залучений в єдину інформаційну систему, яка фактично працює в режимі реального часу. Рівень задоволення потреби в інформації відіграє важливу роль у житті суспільства. Зокрема, дезінформація та інформаційний хаос викликають почуття невпевненості й безсилля.

Соціальна інформація має важливу якість: вона ніколи не буває нейтральною. Соціальну інформацію, яка передається за допомогою мас-медіа, треба розглядати як процес масової комунікації. Масова комунікація включає в себе зміст, тобто соціальну інформацію, процеси інформаційного обміну, технічні засоби та багато іншого. Точного, загальноприйнятого означення термінів «комунікація» та «інформація» немає і в багатьох працях, зокрема в документах міжнародних організацій, часто ці терміни використовують як синоніми. Основне завдання масової інформації — відображати дійсність. Найхарактерніші ознаки масової комунікації — це майже одночасне доставляння інформації до споживача й велика кількість «відбитків», тобто масовість аудиторії. Ці дві обставини роблять мас-медіа дуже впливовими. Впливовість мас-медіа гостро ставить питання про їхню об’єктивність.

Яскрава особистість

Деніс МАК-КВЕЙЛ (1935—2017) — англійський соціолог, який зробив великий внесок в дослідження масової комунікації, автор «Теорії масової комунікації».

Він наголошує на тому, що взаємозв’язок медіа й суспільства залежить від умов місця і часу, а зі зростанням, урізноманітненням та утвердженням на ринкові медійної індустрії збільшується й економічна значущість медіа. Д. Мак-Квейл підсумовує: «Добре це чи зле, але мас-медіа відіграють меншу чи більшу роль у розв’язанні заледве не всіх справді вагомих суспільних проблем. Усі головні соціальні процеси — розподіл і застосування влади, розв’язання складних питань, процеси інтеграції та зміни — обертаються довкола комунікації. Це особливо стосується громадських засобів комунікації, чи то у формі інформації, поглядів, оповідок, чи просто розваг».

Медіа працюють на споживачів інформації: читачів, глядачів, слухачів, користувачів і рекламодавців, тобто на аудиторію. Деніс Мак-Квейл слово «аудиторія» вживає як збірний термін на позначення у простій послідовній моделі процесу масової комунікації (джерело — канал — повідомлення — користувач, який приймає повідомлення, — ефект).

Аудиторія медіа — стійка сукупність людей, об’єднаних спільними інформаційними потребами. Для формування й утримання своєї аудиторії медіа мають подавати споживачам інформацію, яка для них є важливою та сприяє задоволенню базових потреб. Тобто надана інформація має бути такою, що впливає на їх повсякденне життя, допомагає зробити його безпечним. Інформація, що подається, має бути корисною, допомагати споживачам приймати побутові, фінансові та інші рішення. Також для аудиторії важливо, щоб інформація була цікавою, розважальною, такою, що створює емоції та певний настрій. Що ближчі медіа до потреб людей, то ширшою й більшою є їхня аудиторія. Тому величина аудиторії визначає масштаби впливу та підкреслює значущість того чи іншого медіа.

Домашнє завдання: Скласти опорний конспект. Фото-звіт скинути у Viber.

Урок 7

Різновиди медіа та їхній розвиток. Реклама

Завдання: Ознайомитися з матеріалом

Медіатексти передаються через різні численні медіа. Різновиди медіа — це періодичні друковані видання та інші засоби поширення інформації, спрямовані на охоплення необмеженого кола осіб з метою їх оперативного інформування про події та явища у світі, окремій країні, певному регіоні, а також на виконання певних соціальних функцій. Медіа поділяють на друковані та електронні. Першу групу складають періодичні видання (газети, журнали, бюлетені) та книжки, а другу — аудіовізуальні засоби: радіо, телебачення, Інтернет.

У найдавніші часи, щоб повідомити сусідів про наступ ворогів, запалювали багаття або дзвонили у дзвони. Деякі африканські племена й досі використовують тамтами для повідомлення про подію. Звичайно, таким чином можна лише сповістити про факт події, не розкриваючи її змісту. Методи поширення масової інформації удосконалювались упродовж розвитку людства та технічного прогресу. Інформація спочатку поширювалась усно, а з розвитком писемності — письмово: на папірусі, камені, папері. З виникненням друкарства з’явилися друковані засоби масової інформації. Газети, які дещо нагадували сучасні, виникли після винаходу Йоганном Гутенбергом у 1450 р. друкарського станка, який дозволив швидко копіювати велику кількість примірників та істотно знизити вартість газети.

Бюро корисної інформації

Першим прототипом друкованої газети у світі вважають «Столичний вісник», що виходив у Китаї у VIII ст. й містив інформацію про укази імператора та найважливіші події. Її друкували за допомогою дерев’яних дощечок, на яких вирізали ієрогліфи, а потім вкривали тушшю та робили відбитки. Технологія була доволі незручною, оскільки від частого використання дощечки дуже швидко псувалися.

До числа перших газет сучасного типу відносять «La Gazette», що була опублікована 30 травня 1631 р. у Франції тиражем в 1200 екземплярів. Вона була надзвичайно популярною серед французів. Деякі замітки для «La Gazette» писали особисто король Франції Людовик XIII та знаменитий кардинал Рішельє. У ній вперше опублікували платні рекламні оголошення.

Поміркуйте та обговоріть, чому газети, як різновид медіа, що пройшли такий довгий історичний шлях, існують і нині. Чи змінилася їх роль і як саме? Назвіть, які газети ви знаєте. Як часто їх читаєте? Відповідь аргументуйте.

Наступний прорив у розвитку мас-медіа відбувся в ХІХ ст. з винаходом телеграфу, телефону та радіо. На початку ХХ ст. розпочали регулярно транслювати радіопередачі, швидкість передачі інформації в комунікативному обміні досягла швидкості світла, а головне — інформація, як і радіо як засіб комунікації, стала масовою. Загальна телефонізація, на думку німецького інженера-дослідника Карла Штейнбуха, у 333 рази збільшує пропускну здатність інформації, що в стільки ж разів збільшує інтенсивність комунікації. Підвищення мобільних властивостей телефонних апаратів ще в 5-6 разів збільшило цю можливість.

Новий прорив у збільшенні швидкості передачі інформації до масової аудиторії зробило телебачення, яке увійшло в наше життя з 30-х років минулого століття. Воно у 550 тисяч разів збільшило пропускну здатність інформації порівняно з телеграфом. У Києві перший телецентр був побудований і почав працювати 1951 р. Наступний стрибок у розвитку мас-медіа відбувся з настанням космічної ери та запуском перших супутників зв’язку в 60-х роках ХХ ст. Справжня революція відбулась із винаходженням Інтернету, комп’ютерних мереж, електронної пошти.

Отже, історія розвитку комунікацій зазнала три комунікаційні революції:

1) винахід писемності;

2) виготовлення друкарського верстата;

3) впровадження електронних мас-медіа.

Інтернет започаткував нову еру в розвитку комунікації, нині Всесвітня інформаційна мережа не має жодних кордонів, що дозволяє донести до широкого загалу будь-яку інформацію.

Питання для обміркування

На вашу думку, яка роль мережі Інтернет у процесі глобалізації та в розвитку демократії?

Медіа впливають на аудиторію, створюючи уявлення про «красиве» життя; формують ідеологічну позицію та споживацькі смаки. Будь-який медійний продукт — це певною мірою реклама способу життя, певних цінностей.

Реклама — спеціальна інформація про осіб чи продукцію, що розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого чи опосередкованого одержання прибутку, або звернення уваги на соціальні проблеми. Залежно від джерела реклама може мати різні форми: усну, письмову, аудіовізуальну, графічну. Реклама існує у вигляді рекламного повідомлення, ролика чи замовного фільму. Реклама є системою заходів цілеспрямованого впливу на споживачів, що формує та регулює рух товару на ринку. Реклама з’являється там, де є обмін товарами, де є конкуренція і де кожний товаровиробник бореться за свого покупця й шукає свою нішу на ринку.

Реклама поділяється за жанрами на: соціальну — як вид взаємодії, що має на меті привернути увагу населення до найважливіших суспільних проблем і морально-етичних цінностей; політичну, яка має на меті ефективно донести інформацію до виборця про певну політичну силу і спонукати його на прийняття потрібного вибору; комерційну, або споживчу, головна мета якої — спонукати споживача зробити покупку, тобто перетворити потенційного покупця на реального.

Комерційна реклама є найпоширенішим видом реклами.

Друковані медіа отримують кошти від рекламодавців за розміщення реклами товарів, послуг і можливостей, які пропонують певні організації чи люди. Реклама спрямована привернути увагу потенційного покупця, вплинути на його свідомість і сформувати в нього бажання купити чи скористатися товаром або послугою. Будь-який тип реклами використовує різноманітні психологічні способи, щоб вплинути на споживача. Так чи інакше, реклама намагається об’єднати уявлення про певний продукт із нашими глибинними й найосновнішими потребами. Девіз рекламістів говорить: «Люди не знають, чого хочуть доти, поки їм це не запропонують ». Найчастіше психологічні методи впливу суперечать етичним нормам, примушують купувати товар і формують помилкові цінності.

Ідеї для дослідження

Попрацюйте в малих групах. Скориставшись телефоном, підключеним до мережі Інтернет, перегляньте рекламу «Кіндер-сюрпризу», соку «Садочок» чи «Сандора», йогурту «Живинка» або іншу, яка вам подобається. Проаналізуйте, який основний меседж реклами, до кого й до чого, до яких цінностей апелює зміст реклами, який вплив створюють образи та музичний супровід на глядача. Чи варто довіряти рекламі й з якою метою вона створена? Дайте кілька порад, як протистояти впливу реклами.

Методи рекламного впливу

Ствердні висловлювання, які подаються як факт, що не потребує доказів. (Мільйони українців люблять та обирають смачні та якісні соки «Садочок»! «Садочок» — улюблений сік України!)

Вибірковий підбір інформації, використання тільки тих фактів, які є вигідними для інформаційно-психологічного впливу реклами. (Сухарики «Флінт» дають тобі наснагу та енергію творити!)

Використання слоганів, девізів і лозунгів, що асоціюються з маркою продукту. (Не гальмуй — снікерсуй! «Мезим» — шлунку добре з ним!)

Концентрація на декількох рисах або особливостях: якість, піклування, швидкість, статус, гарантія, настрій тощо. (Масло «Джонсонс бебі» утримує в 10 разів більше вологи!..)

Додаткові свідчення, посилання на фахівців, авторитетів. (Стоматологи рекомендують, клінічно доведено...)

Антирекламна реклама висміює іншу рекламу, а потім акцентує увагу на своїй продукції. (Реклама «Спрайт» висміює рекламу прального порошку, а потім пропонує свій напій: “Спрайт” байдужий до плям, але нещадний до спраги!»)

Інтригуюча реклама містить елементи загадки, створення образу без указування на товар, марку. (Реклама «Рібок» — ролик про те, як стати людиною, а в кінці — лише емблема марки.)

Несемантичне маніпулювання, що впливає на підсвідомість: темп мови, наголоси, інтонація, гучність, жести, міміка тощо.

Реклама на телебаченні є візуально організованою інформацією, яка оптично відокремлена від програмного контенту, позначена як реклама й переважно трансльована в блоках або на частині екрана. Телевізійна реклама може бути прямою, тобто транслювати розміщені в ефірі відеоролики, які рекламують певну продукцію, або спонсорською — у вигляді заставки перед програмою чи оголошення спонсора програми або заходу. Найефективнішими є динамічні відеоролики тривалістю від 5 до 30 с, які розміщені на початку або в кінці рекламного блоку. Обсяги телевізійної реклами за останні десятиліття значно збільшуються.

Питання для обміркування

Як ви вважаєте, чи має закон регулювати показ реклами? Які ще види товарів не варто рекламувати? Наведіть аргументи, які підкреслюють, що реклама — це негатив або позитив.

Ще один вид реклами — прихована реклама, якою користуються переважно підприємці, компанії, публічні особи й політики. Така реклама транслюється різними медіа заради збагачення, але вона нівелює журналістські стандарти й дає викривлену картинку дійсності. Реклама не відображає дійсність, вона конструює власну реальність із окремих частин. Отже, реклама та медіа взагалі мають беззаперечний вплив на формування громадської думки, вона досягає як позитивних цілей, так і негативно впливає на процес творення суспільних цінностей і формування власної позиції.

Громадською думкою називають колективне ставлення певної спільноти або нації в цілому до певної суспільної проблеми та шляхів її розв’язання.

Ідеї для дослідження

Прочитайте цитату з антиутопічного роману англійського письменника й публіциста Джорджа Орвелла «1984».

Супроти сучасної системи всі тиранії минулого видаються слабкими і неефективними... Причина цього була почасти в тому, що раніше жоден уряд не мав можливостей утримувати своїх громадян під постійним наглядом. Проте винайдення друкарства полегшило маніпулювання громадською думкою, а кіно та радіо сприяли подальшому розвиткові цього процесу. З винайденням телебачення й запровадженням технічних удосконалень, які зробили можливим одержувати й передавати інформацію за допомогою одного апарата, закінчилося приватне життя. Кожен громадянин міг по 24 години на добу перебувати під наглядом поліції і шквалом офіційної пропаганди, водночас позбавлений будь-яких інших альтернативних комунікаційних каналів. Уперше виникла можливість домогтися не лише цілковитої покори перед державою, а й цілковитої єдності в будь-яких питаннях.

Як у тексті зображено роль медіа? Автор у тексті зазначає, що громадяни були позбав лені альтернативних комунікаційних каналів, чому він надав важливості цьому факту? Прокоментуйте думку автора.

У демократичному суспільстві громадська думка не завжди буває однорідною: адже суспільство складається з різноманітних груп, кожній з яких притаманні власні інтереси та ставлення, а тому й думки цих спільнот можуть не збігатися. Тож постає проблема узгодження цих інтересів, формування громадської думки більшості. Ураховуючи, що в різних країнах, зокрема й в Україні, мас-медіа користуються вищим рівнем довіри серед населення, ніж уряд (за даними соціологічних досліджень), саме їм належить особлива роль у цьому процесі. Мас-медіа, виконуючи свою функцію контролю за діями влади, інформують громадян про відповідну проблему, подають аргументи «за» та «проти». Таким чином вони схиляють громадську думку на користь певних рішень або, у разі виявлення помилок, мобілізують її на боротьбу з порушеннями.

Відгук громадськості на повідомлення мас-медіа залежить від переконливості, доказовості позицій журналістів, їх незаангажованості. Проблема чесності мас-медіа лежить у площині їх стосунків із власником, з державою, із журналістами, зі споживачами. Демократична преса повинна базуватися на засадах об’єктивного подання інформації, викладенні фактів з максимально нейтральною інтонацією. Призначення мас-медіа в тому, щоб давати об’єктивну інформацію про реальну картину сьогодення, забезпечувати свободу думки і слова та право публічно висловлювати свої думки, відстоювати власну громадянську позицію тощо. Також завданням мас-медіа є здійснення контролю за роботою всіх гілок влади, порушення актуальних питань, стеження за розв’язанням важливих проблем. Мас-медіа впливають на культуру й поведінку громадян. Інтерес мас-медіа до суспільних подій, які стають у центрі обговорення, сприяє їх активному обговоренню та формуванню суспільної позиції щодо них.

Питання для обміркування

Як впливає інформація, яку ви отримуєте з телебачення, радіо, газет, Інтернету, на ваше ставлення до суспільних проблем? Чи змінюється ваша особиста думка під впливом такої інформації?

Мас-медіа справляють незаперечний вплив на формування власної позиції людини. Вони впливають на сприйняття й оцінку людиною того, що відбувається у світі, на рівень освіченості й обізнаності, вони формують потреби, смаки та погляди. Великою мірою медіа формують світогляд людини, думки і ставлення з різних питань, нав’язують певні цінності та поведінкові норми. Тому щоб не стати об’єктом впливу і протистояти маніпуляціям медіа, нині кожній людині необхідно бути медіаграмотною, тобто критично ставитися до медіаконтенту, розуміти й аналізувати роль медіа та їх вплив.

Домашнє завдання: Скласти опорний конспект. Фото-звіт скинути у Viber.